Вже більше ста літ минуло з того часу, як Леся Українка написала в одному з листів: «Біда нашої літератури в тому, що писателі куди більше пишуть, як читають. А коли й читають, то все більш своє». Як показують спостереження, загальний тренд за цей час не змінився. Проте мають місце нечисленні, але яскраві винятки.
Юлія Бондючна – один із них.
Вона читає.
Від початків своєї літературної кар’єри вона поєднувала поезію та літературну критику. Поетичні цикли сусідили на сторінках регіональної та всеукраїнської преси з рецензіями, а поруч зі збірками віршів виходили творчі портрети письменників Рівненщини. Юлія навіть зуміла поєднати здавалося б непоєднувані творчі захоплення: у збірці «Невивчена гладінь» є цикл «Портретна галерея» – блискучі літературознавчі мініатюри у віршах!
Повернення з Рівного на рідну Кременеччину та співпраця із львівським інтернет-порталом «А4» дозволили окинути літературу Великої Волині поглядом із ширшої перспективи. На порталі Юлія опублікувала добрий десяток інтерв’ю, кожне з яких показувало не тільки неповторну творчу індивідуальність автора, але і його належність до давньої, шляхетної, закоріненої у осмисленні історії, волинської літературної традиції. Так і виникла наскрізна тема нової книги «Волинська височина». Як у кожній хорошій поліфонії ця наскрізна тема виражена у вступній статті «Історіософія волинської прози».
Ретельно відібравши найкращі з тематичних інтерв’ю, Юлія додала до кожного з них лаконічно, але майстерно прописаний відгук на ту книгу письменника, яку вважала на той момент найкращою у його доробку. Ці рецензії додатково надають тексту книги додаткової смислової та сюжетної цільності, забезпечують його стилістичну єдність. Але анітрохи не затуляють від читача головних героїв книги – волинських письменників. Цим книжечка Юлії Бондючної дуже вигідно відрізняється від вагомих томів декотрих сучасних «критикиць», написаних за формулою «Я і класик» у пропорції «двадцять відсотків – про класика, решта – про себе, кохану». Зі сторінок «Волинської височини» повним голосом із читачем говорять Василь Слапчук і Олександр Ірванець, Надія Гуменюк та Ігор Павлюк, Володимир Лис та Юрій Камаєв, Петро Кралюк та Василь Басараба. Юлія тільки умілими штрихами модерує розмову. Але вдумливий читач вдячний їй за ту модерацію. Адже геніальні відповіді можна отримати тільки на мудро поставлені питання.
Показово, що майже кожен майстер слова розкриває на сторінках «Волинської височини» не тільки власний світогляд та художні принципи, але й відхиляє двері до власної творчої робітні. Тому книга буде пожиточна не тільки викладачам та шанувальникам української літератури, але й тим, хто щойно зробив перші кроки стежкою власної творчості.