Трошки шкодую, що Юлія Бондючна не видала книгою перший варіант свого роману «Гряде любов». Дописаний влітку 2013 року, він був ще шерехуватий і трошки невправний, але, як кожен твір справжньої літератури, містив прогноз на майбутнє. Зараз той прогноз виглядає просто точним відображенням реальності. А тоді прозвучав би пророцтвом, грізним і підбадьорюючим.
Втім, справжньому художньому твору все йде тільки на користь. Три роки доводки тексту і вдумлива співпраця авторки із художнім редактором Іриною Дем’яновою відшліфували стиль, надали зразкової стрункості композиції. Остаточний текст з’явився у добрий час. У багатій репертуарній палітрі видавництва «Навчальна книга – Богдан» з’явилася серія «Гостинець», покликана показати найцікавіші мальовничі та історичні куточки України засобами художньої прози. «Ліричний трилер з елементами літературного краєзнавства», а саме таким було первісне жанрове означення роману, вписався в концепцію серії ідеально. Видавництво не згаяло багато часу не те, щоб втілити текст у спільну для всіх книг серії форму.
Сучасна українська література не може дозволити собі розкіш поділу на «високу» та «жанрові» полиці. Як у горнилі Другої світової війни народився сучасний універсальний танк, що поєднав високу швидкість легкого, прохідність середнього та броню і озброєння важкого, так і в умовах перманентної економічної та культурної кризи раз по раз з’являються тексти, що поєднують інтелектуальну насиченість та філософське світобачення високочолої прози із захоплюючою динамічною сюжетністю. Тексти, здатні виконувати завдання елітної літератури засобами масової. Втім, хтось із сучасних літературознавців зауважив, що паршивенький роман розвивається в одному емоційно-смисловому рівні, нормальний – у двох, хороший – у трьох, а великий – у чотирьох і більше. «Гряде любов» за цією суворою класифікацією – хороший роман.
Його можна читати на дозвіллі чи в поїздці як цілком собі любовну історію, оповідь про цілком передбачуваний любовний трикутник… із зовсім непередбачуваним фіналом.
Можна використати текст і як путівник для подорожі найцікавішими місцями Південної Волині: Рівне, Джерело Святої Анни, Божа Гора, Почаївська лавра, палац у Білокриниці, замок королеви Бони на крутій горі над Кременцем, найдавніший в Україні ботанічний сад… Думаю, що туристичній інфраструктурі Тернопілля буде немало корисна поява цього роману у ятках на залізничних вокзалах та автостанціях, поки що завалених третьосортними покетбуками московської фабрикації. Проте і це буде не найбільша користь від книги.
Юлія Бондючна на сторінках свого роману вводить читача у скарбницю культурної спадщини України, переносить цікаві та знакові факти й події культурного життя кількох минулих століть з архівно-хрестоматійного обігу в щоденний масовий ужиток. Нарівні зі створеними творчою уявою авторки сучасниками, герої її роману – цілком реальні постаті вітчизняної культури: Іван Мазепа та Пантелеймон Куліш, Лариса Косач та Марія Вілінська. І вони у тексті – не хрестоматійні гіпсові бюсти, а живі люди з власними почуттями, амбіціями, пориваннями.
Перечитуючи роман, спіймав себе на тому, що мене зовсім не дратує професія головної героїні. На відміну від багатьох безпорадних «текстів сучукрліту» у яких автори маскують себе, коханих, під головних героїв, а головних героїв – під журналістів, не знаючи при цьому ані газетної кухні, ані суворих життєвих реалій периферійної журналістики. «Гряде любов» – якісна замальовка з натури. А Вікторія Тиха – точний збірний портрет… навіть не локальної журналістики, як такої, а радше української творчої інтелігенції в цілому. Вона тихенько робить свою роботу, терпить життєві невигоди і особисті незручності. Але коли виникає загроза тому, чим вона дорожить більше за себе саму – здатна випростатися і дати в морду.
І не лише в образному, але й цілком навіть безпосередньому значенні даного терміну.
Влітку дві тисячі тринадцятого року у цю її здатність мало хто би повірив.
Нині у ній вже ніхто не сумнівається.
Тому віриться в те, що хороший роман «Гряде любов» знайде вдумливих і небайдужих читачів.