Віслоцка Міхаліна. Мистецтво кохання. – Варшава: Іскри, 1976
Якщо підійти до означення «бестселер» суто формально, з точки зору кількості проданих примірників, то незаперечним лідером серед книг, виданих польською мовою в другій половині двадцятого століття виявиться не психологічна проза, не фантастика і навіть не фентезі, а науково-популярна книжка на тему досить вузького профілю.
«Мистецтво кохання» Міхаліни Віслоцкої.
Сім мільйонів примірників проданих тільки офіційним шляхом.
Без урахування контрафактних тиражів, ксерокопій з машинопису, ксерокопій з друкованих книг і ксерокопій з ксерокопій.
Без урахування «списків» – копій, зроблених від руки у ті кілька років, коли книжка була вже готова, але цензура «народної Польщі» не давала дозволу на друк.
Прикметно, що дозвіл, таки виданий польською цензурою у 1976 році не поширювався на увесь соціалістичний табір. Просто зайти до магазину «Дружба» і купити книжку, легально видану у братній Польщі, зацікавлений український радянський читач просто не міг. Едуард Андрющенко згадує в статті на сайті Радіо «Свобода” про два примірники «Мистецтва кохання», які співробітники КГБ виявили і вилучили в київській книгарні «Іноземна книга», про що йдеться в документі «Про упущення в організації торгівлі книжками зарубіжних країн у м. Києві», який голова КДБ Української РСР Віталій Федорчук у листопаді 1979 року надіслав першому секретареві ЦК КПУ Володимиру Щербицькому. «Мистецтво кохання” в переліку ідеологічно кваліфіковане як «порадник по технології сексу з відповідними ілюстраціями».
Сама Міхаліна Віслоцка неодноразово зазначала, що головна тема «Мистецтва кохання» – почуття. А статеве співжиття – тільки один зі способів ці почуття виразити.
Міхаліна Віслоцка мала багато передумов для написання бестселера.
Народилася і виросла в літературно обдарованій і літературоцентричній родині.
Батько писав для матері віршики в процесі залицяння і не полишив цього заняття навіть після одруження.
Брат Анджей Браун став доволі відомим як на ті часи прозаїком, лауреатом Реймонтівської премії, кавалером Ордену Відродження Польщі, а серед інших нагород мав не тільки Золотий Хрест Заслуги, але й медалі Корейської Народно-Демократичної Республіки та Китайської Народної Республіки. Сама Міхаліна Віслоцка оцінювала творчий доробок брата чи то критично, чи просто ревниво: «А мій братик Анджей клепає ті свої книжечки, абсолютно ніхто їх не читає, чорту на черевики вони не потрібні, а він їздить по цілому світу, за державні гроші сидить у Будинку Творчості, в ЗАІКСі відпочиває, колекціонує державні премії і кожен непотріб йому видають».
Задля справедливості варто зразу сказати, що Анджей Браун не був придворним графоманом. У квітні 1978 року на з’їзді Спілки польських літераторів у Катовіцах критикував правлячу партію за приховування історичної правди про Катинь. Підписував листи на захист заарештованих активістів робітничого руху і вимоги до влади налагодити порозуміння зі страйкуючими робітниками.
Проте сягнути захмарних накладів, які здобула книжка сестри, Анджеєві Брауну не вдалося.
Уже в дев’ять років Міхаліна Браун почала вести щоденник. Найчастіше записувала туди свої хвороби. З ляльками та іграшковими ведмедиками найчастіше гралася в лікарню.
Досвід сімейного співжиття з викладачем біології Станіславом Вютте виявився для Міхаліни Віслоцької не вельми радісним, бо чоловік намагався вимуштрувати закохану з першого погляду дружину на безвідмовну асистентку як в наукових, так і в особистих справах. Проте цей шлюб мав для майбутньої авторки бестселера два позитивних наслідки: завдяки йому Міхаліна пережила Другу світову війну і навчилася швидко і без помилок записувати великі обсяги тексту. Спершу під диктовку чоловіка, а потім і з власної голови. До того ж, саме чоловік придумав для них дуже польське прізвище – Віслоцькі, на яке обоє і перейшли у тисяча дев’ятсот сорок шостому році. Бо у післявоєнній Польщі книжка авторки з прізищем Вютте, та ще й з дівочим прізвищем Браун, шансів на широку всенародну любов таки не мала.
Всупереч волі чоловіка, який вважав, що фельдшерської освіти його дружині буде цілком достатньо, Міхаліна вивчилася на повноцінного лікаря, зробила спеціалізацію з гінекології і почала працювати за фахом.
В одному зі своїх фейлетонів Міхаліна Віслоцка написала, що ідею «Мистецтва кохання» їй підкинули наприкінці п’ятдесятих років на посиденьках біля каміна у санаторії. Моряк торгового флоту поскаржився, що «Над Віслою небагато знають про справжнє мистецтво кохання». І в стилі тих часів після критики вніс пропозицію: «А може відкрити в нас академію сексу? Я би міг вести практичні заняття, а Міхаліна написала би підручник. Бо як тут вчитися без книжки?» Від ідеї до перших спроб практичної реалізації минуло більше п’яти років. Тільки 1964 року, коли через смерть наукового керівника укотре зупинилася робота з підготовки до захисту докторської дисертації, Віслоцка засіла за книгу. Записи у щоденнику за той рік вельми промовисті: «В сраці я мала дисертацію. Вона дає тільки напис на надгробку. Два тижні, як я пишу книжку!», або «Мені потрібен успіх моєї книжки. Мені потрібен запас грошей, який дасть мені свободу рухів у складній життєвій ситуації». Тобто і “Мистецтво кохання» писалося задля грошових знаків.
Як і більшість польських бестселерів.
Як і більшість бестселерів загалом.
Фактографічний матеріал для книги авторка збирала в процесі лікарської, наукової та лекторської роботи, з розмов із пацієнтами та з великої кількості листів, які приходили до «Поштової консультації» Товариства планування родини та до журналу «Здоров’я» і на які лікар Віслоцка постійно відповідала. Як скарбницю інформації про чуттєву і почуттєву сторону життя людини авторка вміло використала класичну художню літературу. В тексті «Мистецтва кохання» раз по раз доречно і дотепно виринають цитати з Бальзака й Гемінгвея, Джека Лондона й Стендаля…
А на питання чи наявний в «Мистецтві кохання» її особистий чуттєвий та практичний досвід, Віслоцка незмінно відповідала: «Сліпий про кольори не напише».
Книжка була готова якраз всередині того єдиного для Польщі десятиліття двадцятого століття, коли більшість її громадян були нарешті ситі, одягнуті і більш-менш упевнені у завтрашньому дні, а тому почали задумуватися про любов та кохання. «Мистецтво кохання» втиснулося у шпаринку між повоєнними злиднями і воєнним станом. Одним словом, бестселер найкраще виходить на тему, про яку вже всі думають, дехто говорить, але ще ніхто не написав.
Не менш важливо й те, що робота над книгою приносила Віслоцкій задоволення. «Скаче від радості моя графоманська душенька, яка завжди марила про написання справжньої книжки» – занотувала вона в щоденнику наприкінці шістдесятих років. А те, що з радістю й інтересом пишеться, те з інтересом і радістю й читається.
Станом на 1974 рік «Мистецтво кохання» налічувало 420 сторінок. На той час Міхаліна Віслоцка була публічно визнаною фахівчинею з проблем жіночого здоров’я та статевого життя людини. За право публікувати її поради та консультації змагалися жіночі, молодіжні та повітові часописи. Тривала робота в цьому жанрі вишліфувала стиль Віслоцкої.
Товариство Свідомого Материнства замовило їй книжечку на двадцять чотири сторінки. Книжечка про секс, але про всяк випадок називається коротко і неясно.
“Труднощі в шлюбі».
Видання Товариства вважається методичкою і не потребує цензурного дозволу. Примірники розлітаються із небаченою швидкістю. Авторка стає популярною навіть там, куди не доходять локальні та жіночі газети.
Щоправда її позиція щодо необхідності застосування в шлюбі контрацепції викликає критику з боку католицького духовенства і «справжніх матерів-польок» (тм). Віслоцка відповідає своєрідно: згадує про віру дідів-прадідів Браунів і переходить у протестантизм.
Перший варіант «Мистецтва кохання» Віслоцка показує Мельхіорові Ваньковичу – королю польської репортажистики, майстрові оповідного стилю. Ванькович у відгуку зазначив, що книжка написана гарною, популярною мовою. Не менш захоплено про стиль Віслоцкої відгукнувся колега-лікар професор Анджей Янчевський: «Кожна лікарська спеціальність має свою специфіку. Гінекологи складають також певний тип ментальності, культури. Я побоювався, чи не буде книжка передозована біологією сексу. З приємністю переконався, що все інакше: авторка передусім гуманістка, людина, що має велику доброзичливість до читача і визнає пріоритет почуттів, психіки над сексом. Книжка Віслоцкої має якусь особисту атмосферу, свій стиль. Не дуже можу сказати в чому вони полягають. Важливо, що книжка читається цікаво і легко, але не тільки це. Відчувається атмосфера розмови із доброзичливою близькою особою».
Позитивних рецензій на машинопис було дві.
Негативних – дев’ять.
Ідеологи та гінекологи навперемін закидали авторці то графоманію, то порнографію. Машинопис «Мистецтва кохання» конфіскували в Центральний Комітет Польської об’єднаної робітничої партії. Проте саме з цієї установи, найщільніше оснащеної копіювальною технікою, розлетілися по Варшаві десятки, якщо не сотні ксерокопій машинопису, з яких робилися наступні сотні, якщо не тисячі ксерокопій.
Ніщо не зупинить книжку, час якої настав.
Зрештою практицизм переміг ідеологічні настанови. Текст все одно читала ціла Польща, то державі варто було на цьому принаймні щось заробити. Видавництво «Іскри» отримало дозвіл на друк за умови, що на обкладинці буде пара у весільному вбранні, аби книжка не популяризувала позашлюбного статевого спілкування. Ще одна вказівка стосувалася накладу. Реально дозволили надрукувати сто тисяч примірників, але у вихідних даних книжки наказали вказати тільки десять тисяч.
І казали нікому про це не казати.
На гонорари за «Мистецтво кохання» Міхаліна Віслоцка купила лисяче хутро, дачну ділянку з березовим лісом… і круїз на лайнері «Стефан Баторій».
Сьогодні практичні поради з «Мистецтва кохання» виглядають часом застарілими, часом трохи смішними. Проте книга досі читається як захоплююча белетристика. Принаймні, саме так висловилася акторка Магдалена Бочарська. Виконавиця головної ролі у байопіку «Мистецтво кохання: історія Міхаліни Віслоцкої».
