Гарного українського нонфікшну, про потребу в якому так часто говорили більшість із небайдужих до стану й долі вітчизняного інформаційного простору, побільшало! «Видавництво Старого Лева» випустило у світ літературознавче розслідування «Таємний агент Микола Гоголь». Його автор Петро Кралюк відомий не тільки як доктор філософських наук, професор, проректор Національного університету «Острозька академія», але й як успішний прозаїк з невтомним пером і гострим та нестандартним поглядом на минувшину й сучасність. Поєднання цих двох амплуа і дозволило Петру Кралюку створити динамічний та інформативний текст. Адже щоб написати справжній «нонфікшн» треба зробити тільки дві речі. Провести ґрунтовне наукове дослідження. І доступно й цікаво поділитися результатами цього дослідження із непідготовленим, хоч і зацікавленим читачем.
Микола Гоголь не вперше з’являється на сторінках книги Петра Кралюка. Варто згадати хоча б роман «Римейк», де увесь сюжет закручений довкола відзначення двохсотліття Миколи Васильовича, а сам він яскраво змальований в якості «малоросійського письменника, який дуже хоче стати великоруським» і розплачується за ці поривання душевним здоров’ям, перед тим неодноразово потрапляючи в цілком закономірні комічні ситуації. Окремі моменти роману хочеться цитувати буквально сторінками, проте утримаємось від цього, щоб не позбавляти чительників приємності відкрити для себе цей текст самостійно і в повному обсязі.
Нова книга П. Кралюка — не така іронічна й емоційна. У коректно-класичному, «британському» стилі, який так добре гармонує із обкладинкою, автор намагається розкрити ряд «білих плям» життєвого і творчого шляху Гоголя, спільно із читачем знайти відповіді на несподівані, але ретельно продумані запитання: чому Микола Гоголь детально і точно описує в своїх творах волинські міста Дубно та Шумськ, хоча офіційна біографія твердить, що письменник ніколи не був на Волині. Чи варто справді довіряти офіційній біографії Гоголя? Чи був він тим, ким ретельно прикидався все життя? І нарешті — чи був Гоголь… Гоголем?
В основі дослідницької методи — авторська теза про те, що ” твори — це зашифрована біографія автора. Просто їх треба розшифрувати.» Під цим кутом зору Петро Кралюк і розглядає гоголівські «Страшну помсту» і фрагмеини другого тому «Мертвих душ», але найдетальніше досліджує «Тараса Бульбу».
Втім, художні твори ніколи не виникають у порожнечі. Не менш важливо знати життєві умови автора на момент написання твору і традицію на якій він виріс. Тому вельми доречні в тексті дослідження паралелі між «Тарасом Бульбою» та «Історією Русів», вказівки на збіги, часом дослівні, між «Тарасом Бульбою» і думою про Хмельницького, яку почав писати ватажок дєкабрістів Кондратій Рилєєв. Блискуче автор реконструював і світогляд «малоросійського» дворянства першої чверті дев’ятнадцятого століття, показуючи через нього підвалини і світогляд малоросійства як явища.
Книга Петра Кралюка далека від пафосно-патетичних гасел типу «Гогольнаш!», вельми поширених у новітньому українському літературознавстві. Але вона промовисто доводить, що навіть на «ненаших» письменників, так чи інакше пов’язаних з українською землею, культурою, історією ми мусимо мати свій, власний погляд.
