Стало звичним ронити скупу сльозу, згадуючи, що письменник мусів заробляти собі на життя ще чимось крім літератури і зітхати над його змарнованим на роботі часом, який значно ефективніше було би витратити на створення так і не написаних шедеврів. Про Скотта так сказати не можна.
Британське, переважно прецедентне право зі студентської лави привчало юриста тримати в голові тисячі історій-прецедентів, а прикладна адвокатська практика з коректною нещадністю англійського сержанта муштрувала в усіх тонкощах риторики й піїтики. А подальші посади в юридичній сфері виробили у Скотта ще одну звичку, необхідну романістові того часу: здатність швидко й каліграфічно записувати чорнилом на папір велику кількість прозового тексту. Взагалі, розквіт роману як жанру неминуче починався там, де з тих чи інших причин і потреб наростала критична маса людей, здатних (чисто фізично) писати багато і швидко. Варто згадати хоча б того “канцеляриста з чудовим почерком”, який невдовзі після смерті Скотта підхопив його справу і повторив його славу за Ла-Маншем.
Александра Дюма.
Вихідцем із казьонних канцелярій був і наш “український Вальтер Скотт” – Пантелеймон Куліш.
