Докладно про F-16… і не тільки

Сергій СИНЮК

 

Харук Андрій. Бойовий сокіл. Історія F-16/Андрій Харук. – К.: Віхола, 2024. – 216 с. –  (Серія “Життя”)

У колі шанувальників історії авіації прізвище Андрій Харук уже давно – Бренд з великої літери. Особисто я вельми тішуся з того, що маю в домашній бібліотеці книгу “Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917—1920 рр”. Намагаюся регулярно купувати польські журнали, якщо в них виходять статті пана Андрія.   І як тільки з’явилася варта довіри інформація про те, що в книгарнях України точно з’явилася нова книга Андрія Харука, я задіяв усі наявні методи та механізми, щоб цю книгу отримати. 

Вдалося.

Символічним збігом можна вважати те, що я закінчив опрацювання цієї монографії у День Повітряних Сил ЗСУ, який одночасно став днем оприлюднення перших офіційних інформацій про  F-16 в строю українських Повітряних Сил, і першим днем  поширення відео та світлин F-16 з українськими розпізнавальними знаками.

Певна річ, ніяк не випадало не написати хоча б короткий відгук про настільки актуальну і потрібну книгу.

В часи загальнодоступного Інтернету та Гугла часом  здається що вичерпну інформацію на будь-яку тему може зібрати кожен. Може й так. Проте далеко не кожен уміє цю інформацію проаналізувати, структурувати і скомпонувати. А рідкісним даром перекласти з науково-технічної мови на загальнозрозумілу володіють буквально одиниці. Андрій Харук – безсумнівно один з тих небагатьох. Книжка не просто легко читається, книжка захоплює, як пригодницький роман про мистецькі таємниці “Мони Лізи” Леонардо да Вінчі чи “Реквієму” Вольфганга Амадея Моцарта. Та так воно і повинно бути.

Бо ж техніка – це повноправна складова частина культури людства.

Тому книжок з історії техніки в Україні повинно бути багато. І то мають бути не просто книжки українською мовою, але і книжки українських авторів.

І мені дуже шкода, що в Україні так і не виходить науково-популярний журнал з історії техніки. Або хоча б щорічний альманах у якому шанувальники історії техніки могли би читати матеріали Антона Санченка про пароплави, Радія Радутного про радіоелектроніку і звісно ж – Андрія Харука про літаки. Може би видавництво “Віхола” зважилось на подібний проект?

Захоплююча читабельність не забирає в книги інформативності. Всі відомості про численні модифікації F-16 та їхні характеристики, типи озброєння та таємниці маркування та індексації у тексті присутні. Є і вичерпні відомості про країни в яких F-16 стоїть на озброєнні та про бойове застосування цих літаків. До речі, перелік держав які вже мали F-16 на момент виходу книги трошки засмучує і вимагає замислитись. Поруч із країнами-членами НАТО та визнаними лідерами світової економіки з-поза цього блоку в переліку операторів F-16 є кільканадцять країн на які українці звикли дивитися трохи зверхньо. Але вони давно вже експлуатують F-16, причому не канючили їх, а просто купили.

Інформація для роздумів.

Хороша книжка – завжди про людей. Навіть якщо читачеві спершу здається, що вона про літак. Відомості про дальність радарів і масу бомб не затінили в книжці плеяду яскравих постатей, причетних до створення та використання F-16. Історія майора Джона Річарда Бойда, інструктора з курсів підвищення льотної кваліфікації без якого F-16 ніколи би не з’явився на світ, промовисто пояснює, чому Америка в двадцятому столітті стала супердержавою. Тому що мала отаких майорів, які не тільки відважувалися мати свою думку про те у чому були компетентні, але й уміли виразно й промовисто цю думку сформулювати та відстояти. І тому що мала посадовців, здатних до думки простого майора-практика прислухатися.

Саме такого типу досвід – безцінний у нашій ситуації.

Саме тому я рекомендую до прочитання книгу Андрія Харука всім хто вже читає українською.

І тим, хто саме збирається почати читати українською.     

Поділись