Philip Roth. Konające zwierze – Warszawa: Czytelnik, 2010. Przełożyła Jolanta Kozak.
На початку двотисячних, коли я шліфував жанр мікророману, деякі працівники видавничої галузі, колеги-бібліотекарі та доброзичливі читачі наполегливо радили мені закинути цю справу і взятися нарешті за грубу книжку, бо на Заході продаються тільки товсті книжки, а зовсім скоро така мода докотиться і до України.
Але от книжка доволі відомого американського прозаїка. Пулітцерівського, букерівського та кафківського лауреата. Кавалера Ордена почесного легіону та Національної Гуманітарної медалі США.
203200 знаків з пробілами. Трошки більше, як п’ять авторських аркушів.
І нічого, продається. Перекладений на кільканадцять мов. При чому польський переклад виявився на голову кращим за російський. За мотивами роману зняли фільм “Елегія” і компактна фабула лягла у формат фільму для кінотеатрів набагато краще, аніж сюжети цеглин на сім сотень сторінок. Щоправда персонажі фільму, яких зіграли Бен Кінгслі та Пенелопа Круз ну зовсім не схожі на головних героїв роману.
Сам роман читається легко.
Причепитися нема до чого.
Правда й запам’ятати нема чого.
Як і належить більшості постмодерністських текстів “Konające zwierze” складається з ретельно допасованих загальних банальностей та банальних загальностей.
Та й таке.
Проте форма короткого роману, чи більш звичної нам повісті, таки має право на життя.
Зокрема в лікарняних бібліотечках, якими мені зараз доводиться займатися, все частіше просять порекомендувати “цікаву книжку, яку можна прочитати за вечір”.
Тому якщо хто з колег планує, але соромиться написати книжку обсягом 3-5 авторських аркушів, але вагається, бо не знає чи буде на неї попит – напишіть.
А якщо хтось з колег має таку книжку уже видрукувану в паперовій формі, а ще має бажання та можливість подарувати таке видання госпітальній бібліотечці – напишіть у приват.
Мені.
Доповідь закінчив.
Поділись
