Вже тиждень інформаційним простором Польщі котяться хвилі від скандалу, пов’язаного з книжкою.
Йоанна Куцєль-Фридришак, (Joanna Kuciel-Frydryszak) – авторка книги “Селянки” (Cłopki). Книжка вже другий рік тримається у “Топ-20” польських книгарень. Її сукупний наклад уже проскочив психологічний поріг у чотириста тисяч примірників. Деякі журналісти пишуть про те, що продалося вже більш як пів мільйона екземплярів. В польських бібліотеках черга на книжку розтягнулася на три-чотири місяці.
Я таку чергу вичекав, книгу отримав і ознайомився. На мене вона справила враження магістерської роботи пересічної відмінниці, яку розписали на п’ятсот сторінок. Багато цитат з матеріалів досліджуваного періоду, багато посилань на загальновизнані авторитети і обережні авторські висновки, наперед підігнані під запланований результат: “Двадцяте століття було страшне і тяжко було всім, але жінки страждали і мучилися незрівнянно більше, аніж оті самці”.
Феномен популярності “Селянок” тим цікавіший, що жодній іншій книжці авторки не вдалося навіть наблизитися до таких показників. Бо і написані в рамках того самого циклу і в тій самій стилістиці “Поміщиці” (Ziemianki) та “Служниці (Służące)не до кінця розпродалися навіть стартовими накладами і зараз роблять другу спробу пробитися до покупців – уже з поличок магазинів дешевої книжки. Тут вони удвічі дешевші, аніж у книгарнях первинного ринку.
Можливо, саме “Селянки” опинилися в потрібний часу виграшній позиції. Їхні творчині осідлали хвилю чужої розкрутки. Адже минулого року в кінотеатрах Польщі тріумфально пройшов фільм “Селяни” за мотивами найвідомішого роману нобелівського лауреата Владислава Реймонта. В дві тисячі двадцять п’ятому році роману “Селяни” приділяли не менше уваги: минає сто років смерті автора і рік офіційно оголошений в країні роком Реймонта. До речі, я мав щастя відвідати меморіальний музей Реймонта в селі Колачково в околицях Вжесьні і планую написати про нього один з наступних матеріалів циклу “Рецепти бестселера по польськи”. “Селянки” навіть вийшли в обкладинці з кольоровою гамою дуже схожою на афішу фільму і обкладинку перевидання “Селян”.
Але не все так однозначно.
Популярність “Селянок” – це ще й алергічна реакція польського читацького загалу на культ шляхетської культури загалом і Другої Речі Посполитої зокрема, яким громадян Третьої Речі Посполитої таки перегодували протягом двох минулих десятиліть.
Тому шалена популярність “Селянок” у Польші — феномен скоріше суто локальний, спричинений тим, що в одній точці зійшлися маркетингові зусилля і політична ситуація. Перекллади на інші мови навряд чи зможуть повторити цей успіх в інших країнах. А особливо — в Україні, де народницько-страждальницький дискурс — досі мейнстрім.
Проте у Польщі “Селянки” штурмують пікові показники читаності й обертаності.
І авторка оголосила, що буде домагатися від видавця відчутно більшої оплати своєї праці. Аж до судового позову включно.
Про ситуацію говорять на телебаченні та радіо, пишуть солідні газети. Більшість митців, чиєю думкою цікавляться журналісти, підтримують Йоанну Куцєль-Фридришак.
Письменниця Гражина Плебанек в інтерв’ю порталові “Онет” сказала: “На книжці, за яку покупець платить майже 60 злотих, автор заробляє менше 3 злотих. Це хвора ситуація. Коли держава не допомагає творцям, як в інших країнах ЄС, ця кричуща різниця в заробітках є болючою та несправедливою. Сподіваюсь, що видавництво, яке видало «Селянки», гідно винагородить авторку за її працю. Я тримаю кулаки за Йоанну Куцєль-Фрідрішак, тим паче, що цей випадок свідчить про те, що книжковий ринок потребує термінового вдосконалення та модернізації”.
Зигмунт Мілошевський узагальнює ситуацію: ” Але якщо це був стандартний польський контракт, то авторці він був невигідий, я в цьому впевнений. На успіху «Селянок» видавництво заробило кілька мільйонів злотих і зобов’язане чесно поділитися прибутком. Справедлива ставка для авторів починається з 8-10 відсотків від ціни на обкладинці та збільшується з кожним етапом продажів, таким чином гарантуючи, що автор і видавець отримають справедливу частку прибутку. Це стандарт у всьому світі, польські видавці підписують такі договори з іноземними письменниками. Коли ми пропонуємо ставитися до наших авторів так само, ми чуємо, що це неможливо, борони Боже, бізнес провалиться, ми всі помремо “
Найбільш радикально висловився Вітольд Шабловський, автор моєї улюбленої польської репортажної книжки двадцять першого століття “Наша маленька ПНР”, на своїй сторінці у “Фейсбуку”:
Кілька слів про пані Йоанну Куцель-Фрідрішак та її суперечку з видавцем «Селянок» – з моєї точки зору.
Як відомо, майже два роки тому я видав книжку «Волинські оповідання». Справа не в тому, що я особливо прагнув це зробити – мені довелося за короткий проміжок часу вивчити багато речей, які раніше робив за мене хтось інший; деякі досить складні. Але життя змусило – одній із волинських бабусь, про яких йдеться у книжці, потрібна була велика сума грошей на операцію.
Швидко підрахував, скільки я зароблю, якщо перевидам книжку в так званому «традиційному форматі». І виявилося, що замало. Тому я вирішила докласти всіх сил і видати книгу самостійно, як видавництво «Нотатник Репортера».
Чесно? Я був шокований, скільки в Польщі можна заробити на книжці. Відколи я почав писати, я звик до наративу, що скрізь бідність, ніхто не купує книжки, а видавці ще й доплачують до видання наших текстів. І тут зненацька підкралися гроші.
Ні, я не став мільйонером. Але грошей вистачило і на операцію тій людині, і на конкретну допомогу ще кільком волинським бабусям, і на те щоб я міг спокійно зосередитися на написанні нових репортажів. Книга вже розійшлася тиражем майже вісім тисяч примірників (дякую всім, хто її купив!), і змусила мене задуматися про те, наскільки несправедливо влаштований книжковий ринок, коли автор завжди стоїть на самому кінці харчового ланцюжка.
Видавництво «Нотатник Репортера» повернеться; Зараз я працюю над книгою з одним автором (не скажу хто, щоб не наврочити). І ми працюємо над моделлю, коли гроші зароблятиме переважно автор – а видавець отримуватиме від нього відсоток. Адже саме автор приносить ідею, виконання, контакти, зрештою – бігає з книгою по засобах масової інформації та дає інтерв’ю. Думка про те, що хтось інший міг би заробити на цій книжці більше, ніж автор, сама по собі є аберацією – на жаль, у такій матриці ми живемо, про що свідчить приклад «Селянок».
Але я хотів повідомити читачам, що такі проекти вже є, і я сподіваюся, що з кожним роком їх буде більше. Для власного використання я називаю те, що роблю, видавництвом справедливої торгівлі.
Я закликаю читачів цікавитися такими книгами. Приємно усвідомлювати, що ти купуєш яйце від щасливої курки, а книгу від задоволеного автора”.
Подібні перевороти у ставленні видавців до авторів британський та французький книжкові ринки пережили в середині дев’ятнадцятого століття, книжковий ринок США – у тридцятих роках двадцятого. Польща підходить до усвідомлення потреби зараз.
Українським видавцям – приготуватися.
Поділись
