Юрій КАМАЄВ
«Волинь 1920. Пошесть» Сергій Синюк, Олеся Тивонюк
видавництво Богдан 2023
Колись ми жартували, що кожен амбітний літератор родом з історичної Волині мусить написати роман «Волинь»). Ось це і сталося із Сергієм Синюком і Олесею Тивонюк. Але книжка «Волинь 1920. Пошесть» це не роман, як чесно зазначають автори, а кіноповість. І, як я підозрюю, адаптована з кіносценарію «Пошесть», який здобув спецвідзнаку як найкращий історичний кіносценарій на Коронації 2021.
Отже, дія твору відбувається, як неважко здогадатися із назви – у 1920 році. Це період напевно досі практично не висвітлений і не осмислений в нашій літературі. Військо польське і Дієва Армія УНР, розбивши більшовицьку першу кінну після успішного наступу вперлися у свіжі більшовицькі резерви і настала ситуація позиційного клінчу, коли жодна із сторін не мала вже наснаги наступати, а польське суспільство, втомлене нескінченною війною, цілком влаштовував мир по лінії розмежування. Тоді як вояки Дієвої Армії УНР відчували себе ошуканими і зрадженими.
І, хоч польський і український полковники ще усміхаються один одному, але у повітрі вже висить передчуття сепаратного миру поляків з більшовиками та відчувається погано прихована неприязнь. Трійка наших героїв мусить виконати завдання із категорії «місія неможлива», а їм протидіє розгалужена більшовицька агентура – від чекістських озброєних банд до православних псаломціков з мавзерами за пазухою та почасти задурені дезорієнтовані мешканці тутейших сіл.
Ну напевно не варто казати, що текст дуже кінематографічний. І я б означив його жанр як вестерн. Навіть наші герої усі верхи, тільки не на конях, а по модерному– на гарлеї та ровері. А деякі сцени просто як з фільмів Геррі Купера). Герої втрапляють у сплановані ворогом пастки, вириваються з них, багато стріляють, втікають від погоні і врешті успішно завершують свою місію.
Дуже цікава сама фабула роману, тема, до якої у нас практично ніхто не торкався – полювання на ліки. У той час ліки у розбитій багаторічною війною, фактично ізольованою від цивілізованого світу, країні були дорожчими за золото і на них полювали усі сторони – від державних утворень до кримінальників. А сироватка (те, що було раніше вакцин) від дифтерії від американського Червоного хреста, яку героям необхідно розвести по селам цікавила не тільки польську владу, а й чекістів.
Хочу зауважити, що хороших кіносценаріїв з літературних текстів є безліч прикладів, але коли навпаки – трапляється дуже рідко, бо це два різних види мистецтв з власними законами і реверсінженірінг кіносценарію у літературний текст задача вкрай непроста. Кінокадр передбачає або дію або діалог і, зазвичай, адаптовані тексти страждають на надмірну динамічність. Мені здається, що авторам не вдалося це остаточно побороти. У сюжеті є більше притаманний кіно персонаж-чомучка Люсі Адамс – потрібний для того, щоб інші герої пояснювали йому, а насправді читачу, якісь незрозумілі реалії світу. І є пара героїв, поміж якими є паростки почуття, але цю лінію автори не розвинули, а лише означили між міцним горішком – підстаршиною Дієвої армії УНР Сташибою і Олександрою Дробоцькою, офіцером війська польського. Кінороби люблять цілунки-обіймунки в кадрі, але їх тут зась, все дуже стримано і про притлумлені почуття читач дізнається тільки при розставанні героїв. У сюжеті задіяно двох відомих історичних персонажів, – декомунізованого тепер літератора Миколу Островського і допитливого юнака Уласа, який допомогає заправляти Сташибі його службового гарлея самогоном знаного в окрузі самогонника Гнидки. І якщо присутність Островського цілком виправдана, він суттєво задіяний у сюжеті, то епізодична поява юного Уласа Самучка мені видається дещо штучною. Текст насичений маркерами часу, від марок літаків і автівок до посилання і згадок якихось відомих і не надто відомих загалу, але важливих подій, як то жорстоке придушення поляками селянських заворушень, яке завершилося кривавою гекатомбою – масовою стратою непричетних селян-заручників. Звісно, пишучи, про минуле, будь який автор насправді пише про сучасне і наболіле йому, проектуючи сучасність на минуле. Деякі речі цілком влучні, як то натовп нацькованих православними псаломщіками селян-антиваксів – просто таки як у нас у ковідні часи. Але деякі репліки і монологи видаються надміру спойлерними. Як на мій смак – надто «в лоб». Тут варто бути обережним і важливе почуття міри, інакше розвіюється магія занурення у минуле.
Попри перемогу героїв у їхній місії, по прочитанню залишається настрій тривожної невизначеності у майбутньому. А головний герой – Мелетій Сташиба впевнений, що його програну війну він ще буде потім перевойовувати. (власне, так і сталося – прототип головного героя, Методій Сташиба, реальна людина – після того як вижив після розстілу в Кременецькій тюрмі повернувся додому, викопав щось замотане в рядно довге і важке і пішов до лісу).
Загалом «Волинь 1920» хороший текст написаний про цікавий час і цікаві події і з нього міг би цілком вийти непоганий пригодницький фільм, де є усе що я люблю – добре озброєне добро, що робить багато узьких хорошими.
