Юлія БОНДЮЧНА
Точки дотику: краєзнавчі кіноповісті. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016. – 288 с.
Події кіноповістей «Стежка до серця» та «Кіно і німці», що увійшли до книги, відбуваються на землі Великої Волині. Доля особистості переростає тут у долю нації. У творах є осмислювальні моделі минулого, тому вони легко надаються історіософському прочитанню.
Кіноповісті з «Точок дотику» Сергія Синюка, як зазначено в анотації, «поєднують стрімкі вершини сюжетного азарту з глибинами людських взаємин, динамічний виклад із багатоплановою поліфонічною композицією. Але в одному лауреат премії ім. Уласа Самчука залишається вірним собі – місцевість, у якій відбувається дія, стає ще одним героєм твору, її історія, традиції, сучасність впливають не тільки на сюжет твору, але й на характер персонажів…». Що й має, власне, бути в краєзнавчих творах.
«… весь Кременець, та що Кременець – всю оту дорогу, якою ми їхали, я зробив би музеєм під відкритим небом і водив би екскурсії… – йдеться у «Стежці до серця», – Тут же тобі і краса, і екологія, й історія, якої мало де знайдеш, і якась душевна енергетика…»
Як письменницю мене особливо привабила саме ця кіноповість. Адже в ній чимало літературного краєзнавства. Серед постатей, які інтригують, – Улас Самчук та Юліуш Словацький, Гуго Коллонтай і Роман Мстиславич, Раїна Вишневецька. Сергій Синюк із притаманною йому жилкою дослідника Великої Волині розкриває нові, маловідомі чи й призабуті сторінки їхнього життєпису, пов’язані з Шумщиною та Кременеччиною.
Тетильківці, Великі Загайці, Рохманів, Шумськ, Угорськ, Обич, Кременець – ці населені пункти, села і містечка, які фігурують у кіноповісті, – не тільки джерело натхнення для С. Синюка, а й для багатьох попередників і грядущих. Як, наприклад, Криворівня М. Коцюбинського, Диканька М. Гоголя, Тилявка У. Самчука.
З особливою любов’ю описана Данилова гора і старовинний храм, який добудовував-відновлював сам Іов Почаївський, а також фестиваль «Братина», де і розгортається кульмінація твору. Тут вам і точки дотику. Як до душ героїв як особистостей, так і до душ народів.
Героїв кіноповісті «Стежка до серця», українців і поляків, об’єднує, так би мовити, спільна історія. Вона «для ярих патріотів, – як каже українець Наконечний полякові, – як наших, так і ваших… – ковдра, яку треба тягти на себе». Це як ніколи нині актуальне. Не менш актуальне й таке риторичне питання: «А хіба обов’язково їхати на Волинь тільки за польською культурою?» і відповідь на нього: «Може, оригінальніше було б звернути увагу польських глядачів на те, що на Волині живуть українці, і що в них теж є культура. Древня і самобутня».
Кіноповість «Кіно і німці» – не менш актуальна і цікава. Однак не позбавлятимемо читача права самому дослідити її сторінки та сторінки історії в ній.
