Кристі Агата. Слідство в чотири руки. – Вроцлав: Видавніцтво Дольношльонське. – б.р.
Оригінальна назва: “Partners in crime”/
10/10
За що я буду довічно вдячний Польщі, то це за можливість вільно читати знакові для світової літератури тексти, які проблемно знайти в оригіналі, гидко читати російською і марно чекати українською. Саме тут мені вдалося нарешті дозбирати читацьку колекцію романів сера Вальтера Скотта і репортажів Марти Гелхорн…
І прочитати давно намічену, чи радше – безнадійно омріяну – книжку Агати Кристі.
Бувають книжки, які написали для грошей.
Бувають книжки, які пишуть для слави чи піару.
І бувають такі, які автори пишуть передовсім для себе.
Для грошей Агата Кристі писала про Еркюля Пуаро.
Для розголосу та екранізацій вона писала про Міс Марпл.
Для себе вона писала душевно-психологічні романи під псевдонімом Мері Вестмакот.
І цикл про парочку детективів-аматорів Томмі і Таппенс Бересфордів.
Про це подружжя вона написала тільки чотири романи і одну збірку оповідань.
Для порівняння: про Міс Марпл – чотирнадцять книг, про Еркюля Пуаро – сорок дві книги та одну п’єсу.
Але першу книгу про Томмі і Таппенс Агата Кристі написала на світанку своєї кар’єри, коли була ще молода і щаслива. “Таємний супротивник” 1922 року – парний автопортрет самої Агати (тоді ще Міллер) і свіжоспеченого, але вже відставного підполковника авіації Арчибальда Кристі. Молодих і взаємно закоханих, але пригнічених бідністю та невизначеністю.
А останньою книгою циклу про Томмі і Таппенс Агата Кристі попрощалася зі своїми читачами. Роман “Брама долі” став останньою книгою, яку написала Агата Кристі. Останній роман з циклу про Еркюля Пуаро “Завіса” вона написала раніше (ще в 1940-му році! – С.С.) і поклала в шухлядку спеціально для посмертної публікації. А от “Брама долі” видано у жовтні 1973 року, невдовзі після написання і за два роки та два місяці до смерті авторки.
Роман “Н чи М?” (1941) Агата Кристі написала у найважчі для Великої Британії та її притомних підданих перші роки Другої світової війни, коли на Англію регулярно, але безсистемно падали німецькі авіабомби.
Тобто книги про Томмі і Таппенс з’являлися з-під пера Королеви Детективу саме в ті моменти, коли їй треба було відволіктися від гнітючих думок, розвіятися.Саме тому вони варті уваги сучасних українських читачів для книготерапії.
Станом на 30 липня 2026 року мені відомо, що українською мовою видані тільки перша та третя книги серії – романи “Таємничий супротивник” та “Н чи М?”
Трохи шкода, що затримується видання збірки оповідань “Слідство в чотири руки”.
Агата Кристі писала ці тексти і збивала їх в цілісну книгу найважчі роки свого особистого життя – 1924-1928. Шлюб з підполковником почав тріщати ще до пуття не розпочавшись, письменниця втратила матір а потім і розлучення стало доконаним фактом. Було від чого впасти в депресію і продукувати озлоблені тексти. Але… “Відображаючи темряву, примножуєш темряву”. І у відповідь на найчорніші події свого життя Агата Кристі створила найлегші і найдотепніші свої детективні оповідання. Спершу їх друкували в журналах і це давало не тільки втіху і психологічне полегшення, але й відчутний додаток до бюджету. У 1928 році Агата Кристі зібрала оповідання про Томі й Таппенс Бересфордів під одну обкладинку.
І зробила це ювелірно і дуже своєрідно.
Писати збірники оповідань про тих самих персонажів британські детективісти навчилися задовго до Агати Кристі. Власне більшість текстів про Шерлока Холмса – це саме оповідання. Як і всі тексти про ксьондза Брауна. Але збірки Честертона й Конана Дойля можна було читати, розкриваючи на будь-якому оповіданні. Маленькі сюжетики розбігалися як горошини з торбинки. А от Агата Крісті вчинила зі своїми оповіданнями інакше: на початку книжки вона ставить перед персонажами гіперпроблему. У наступних оповіданнях вони розв’язують дрібнішечкі проблеми, а до того ж – і наслідують персонажів найпопулярніших на той момент детективних текстів, що перетворює “Слідство в чотири руки” чи то на енциклопедію жанру детективу, чи то на незлобиву пародію на увесь цей жанр в цілому.
Але стартова гіперпроблема регулярно і все більш нав’язливо нагадує про себе, аж поки персонажі вирішують її у фіналі.
В журналі кожне оповідання виглядає цілком закінченим і самодостатнім.
Проте закінчивши читання книжкового варіанту читач залишається із цілком романним післясмаком.
І не наражається на небезпеку отримати під маскою детективного роману роман нудний. Мені вже доводилося писати про те, що детективна фабула зазвичай занадто стрімка і динамічна для романної форми, що оптимальний жанр для детектива – оповідання чи повість. Проте калькуляції книговидавців та й преференції книголюбів примушують авторів до не вельми природних парувань романної форми і детективного жанру. Найчастіше все закінчується змішуванням жанрів – до детективу додається роман побутовий чи виробничий, історичний чи психологічний. Певний час моно було змішувати детектив з бойовиком, а в останні десятиліття – із трилером.
Виходить зазвичай похмуро й понуро.
Як в закордонних авторів, так і в окремих вітчизняних авторинь, котрі чомусь ображаються на конструктивні і делікатні спроби, причому не тільки мої, підказати очевидне.
Тим приємніше констатувати, що вже майже сто років як існує ефективний рецепт на цю жанрово-видавничу проблему.
Сподіваюся він стане в пригоді багатьом колегам-літераторам.
Але книга “Слідство в чотири руки” ймовірно буде корисною і тим читачам та читачкам, які поки що не збираються нічого писати.
Адже книжка, яка допомогла своїй авторці пережити найчорніші дні її життя, може бути книготерапією і для когось із нас.
Недаремно ж автобіографія самої Дами Агати, яку Королева детективу завершила 1965 року, закінчується словами: «Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована»
Поділись
