Сергій Синюк
«Чуваки і чувіхи! Нє, ну ви не подумайте. Я – таке саме …, як ви, тіки шо книжки пишу!»
Саме такою авторською передмовою мали би починатися 95% текстів, які потрапили мені до рук протягом біжучого року як на правах рукопису, так і в цілком собі готовому книжковому вигляді.
Бацила дурдому «Веселка», запущена в українську прозу ще за життя новопридбаним посмертним «Героєм України» дала бурхливу культуру на стінках сучукрліту і густу зелену плісняву на скельцях донедавна голубих телеекранів.
Тим дорожчою нині є кожна книжка, яку розумний автор написав для розумних читачів.
Нещодавно я мав щастя побувати на презентації саме такої книжки. І придбати її за притомну ціну. Доби вистачило на те, щоб у паузах між службовими, батьківськими та подружніми обов’язками засвоїти вміст у першому читанні і поділитися із читацьким загалом першими враженнями.
«Експрес до Галіції» Богдана Коломійчука вже самим зовнішнім дизайном натякає на спорідненість із торішнім романом “Готель “Велика Пруссія”. Нова книга і справді продовжує попередницю сюжетно, а стилістично та світоглядно – ще й примножує її кращі тенденції. Якщо “Готель…”, за наявності великого бажання ще можна було віднести до жанрового чтива, “авантюрно-пригодницького костюмованого роману в історичних декораціях, то “Експрес до Галіції” – цілком повноцінний історичний роман у якому епоха промовляє голосніше від усіх персонажів, разом узятих. Головний герой романного циклу, комісар цісарської і королівської поліції міста Львова Адам Вістович і далі намагається не цікавитися політикою. Проте політика вже впритул зацікавилася ним. Та й не тільки ним одним. До перших залпів світової війни ще вісім років, проте її жертвами уже в 1906 році стають другосортний перекладач, співачка з кабаре, асистент лікаря з психлікарні. У романі “Готель “Велика Пруссія” вітерець другопланових сюжетних ліній тільки вряди-годи доносив далекий барабанний дріб. У “Експресі до Ґаліції” у паровозно-парфумерну та кавово-кокаїнову атмосферу сецесійної Європи часто і відверто вламуються пороховий гар та дизельні вихлопи майбутньої війни. Персонажі “Готелю…” тільки часом припускають можливість великої війни у Європі. Герої “Експреса” вже ні на мить не сумніваються в її близькому початку і дискутують виключно про те, де проскочить перша іскра.
Оцим наростанням “історичного напруження” новий романний цикл Богдана Коломійчука нагадує кращі зразки програмної симфонічної музики ХХ століття, зокрема – сьому симфонію Шостаковича. Ні, усім відомої “теми нашестя”ще не було. Прозвучали перші натяки на неї, а на “повен зріст” вона пролунає уже в наступному романі. Проте уже тепер можна стверджувати: ті бібліотекарі й читачі бібліотек, які досі ностальгують за багатотомними й ґрунтовними історичними епопеями Юліана Сємьйонова та Валєнтіна Пікуля можуть преспокійно про них забути і взятися за свіжий романний цикл Богдана Коломічука. Робота сучасного українського автора сюжетно інтригує не менше, а стилістично прописана набагато краще. “Все на місці” і в фактографічному плані, де не раз проколювалися радянські історичні романісти, а нині так само бездарно провалюються самопроголошені (а насправді – голі) “королі українського детективу”. З приміток до роману Богдана Коломійчука можна сформувати кишенькову енциклопедію повсякденного життя Східної Європи на початку ХХ століття. Від кулінарії та марочних напоїв до моделей особистої короткоствольної вогнепальної зброї. Причому всі ці “Ґассери” та “Браунінги” виринають у тексті не для того, щоб автор міг похизуватися знанням усіх цих марок та моделей. Вони завжди стають додатковою характеристикою часу і місця конкретної сцени і промовисто доповнюють портрети показаних у цій сцені персонажів.
Варто сказати добре слово про стилістику роману. Чомусь в останнє десятиліття у жанровій українській літературі стало модним передавати будь-яке кримінальне арго блатною фєнєю радянського розливу. В силу чого навіть Париж кінця вісімнадцятого століття пахне в даних текстах сучасним Крижополем. Богдан Коломійчук ретельно вивчив гвару львівського дна початку ХХ століття. Тому його персонажі спілкуються так, як тоді говорили. А не “так, як тепера пунятно”. А всі потенційні незрозумілості інтелігентно і точно прояснюють примітки.
Відтак не бачу причин не привітати Богдана Коломійчука та “Видавництво Старого Лева” із справді гарною книжкою. І. як бібліотекар із майже тридцятилітнім стажем наважуся порекомендувати “Експрес до Ґаліції” як гідне поповнення бібліотечних фондів.
Як публічних, так і домашніх.
