Янкевич В.
“Смерть у подарунок”
Темпора, 2022
Першу інформаційну бурю ця книжка здійняла ще до виходу в світ. Автор необережно оприлюднив назву в переліку творчих планів – і понеслось… У фейсбучній бульбашці тернопільських літераторів не на жарт розгорілася дискусія на тему “Чи можна сучасну українську книжку називати так моторошно?”
Минули місяці.
Книжка вийшла і пішла межи люди.
Автор пішов на війну.
Ті літераторки, які найбільш агресивно закидали автору таку назву, згодом найбільш екзальтовано вітали його із Золотим Хрестом і зичать Перемоги та скорого повернення додому.
Книжку, назва якої їм так не сподобалися, вони либонь так і не прочитали.
А я прочитав.
***
Зазвичай людина починає писати у тому жанрі, який найбільше любить читати. Віктор Янкевич багато і захоплено розповідав про прочитані трилери, насамперед – Стівена нашого Кінга, але при цьому писав детективи. Проте кожен з них – від дебютного роману “Тенета” (2018) починаючи, має похмуру моторошну складову.
Тож уважним читачам детективів від Віктора Янкевича було зрозуміло: трилер від того самого автора – неминучий.
Але до першої спроби в омріяному жанрі Янкевич підходив поступово. Головна героїня його першого трилера викристалізувалася у двох цілком детективних повістях – “Відплата” та “Вбивство у бібліотеці на Ринку, 9”. До речі, після того, як розлетілися тиражі окремих видань у компактних покетбуках, видавництво “Богдан” перевидало повісті під спільною палітуркою. Книга називається “Смерть у бібліотеці”.
Назва “Смерть у подарунок” декларує певну спадкоємність наступної книжки. Бо ж і головна героїня в обох – та сама.
Бібліотекарка Юлія Левицька.
Яка насправді – не зовсім Левицька.
І не зовсім бібліотекарка.
Саме їй і доведеться зіткнутися із моторошними жахами, які дбайливо підібрав автор. Саме підібрав, а не вигадав. В тексті нема вигадок на кшталт зомбі, вампірів та гігантських павуків.
Але є наші “політики”.
А також люди, людоньки і людиська.
А цього цілком достатньо, щоб рівень жаху зашкалював.
Втім, хороший трилер – це не просто страшне задля страшного. Хороший трилер – це завжли трохи передбачення та застереження. І коли читаєш на дванадцятій сторінці про “постарілого і гладкого Кевіна з “Сам удома”, який з роками не зрадив свої дитячі звички”, а потім погляд падає а фотку персонажа, який найчастіше трапляється в стрічці новин за лютий поточного дві тисячі двадцять п’ятого року у телефоні коханої – то зразу розумієш, що “Смерть у подарунок” – правильний трилер.
***
Найбільше людину лякає атмосфера невизначеності. В цій книжці невизначеності цілком достатньо. У процесі читання важко зорієнтуватися звідки саме у тебе летить наступна порція інформації і як правильно поскладати докупи те, що вже прилетіло. Робота із кількома сюжетними лініями в одному тексті – фірмовий прийом Янкевича ще з “Тенет”. А для читача роману “Смерть у подарунок” камінчики та цеглинки складаються у довершену композицію тільки в останній главі. Це спочатку дратує і тим створює правильний настрій – а потім захоплює.
Сюжет трилера видається ще більш похмурим ще й через те, що розвивається на тлі майстерно прописаних буденних українських довоєнних міст. Рівне й Черкаси прописані настільки ретельно, що служать уже не тлом роману, а його дійовими особами. У цьому Янкевич виявився ретельним і спостережливим учнем Самчука і Камаєва. Взагалі видно, що в кожній новій книжці Янкевич все далі переміщає баланс між жанровим чтивом і справжньою літературою ближче до літератури.
І це не може не тішити.
Щоправда, як зазначено перед текстом: “У книзі є сцени насилля, сцени сексу та ненормативна лексика”, але порівняно з тим, за що тепер в Україні дають Шевченківські премії – я вас прошу. Як кажуть у подібних випадках у Галичині та на Поділлі.
Фінал роману неоднозначний. Юлія Левицька врятувалася з численних пасток і кошмарів. Але головна проблема її життя далі ходить по землі на своїх ногах. Тому продовження неминуче.
***
Закріпившись на позиції автора детективів та трилерів, Віктор Янкевич робить несподівані вилазки у цілком несподівані жанри.
І це буде темою нашої наступної розмови.
