За природним потенціалом Україна має значні переваги перед європейськими державами для влаштування промислового садівництва. Однак, як писав український помолог Лев Платонович Симиренко сотню літ тому: “Гарна садовина досі не є продуктом постійного споживання населенням і, окрім хіба що літа, вона доступна лише заможнім класам”, так і донині актуальні ці слова.
Закордонні фрукти не кожному по кишені, бо дорогі, а українських обмаль. Та і якість яблук чи груш іноземного виробництва не завжди належна. До нас часом потрапляє те, що в європейських країнах не приймають на реалізацію. Якщо там існують дуже жорсткі стандарти і до споживача має надходити виключно високоякісна продукція, то ми купуємо те, що нам пропонують.
А Україна ж здавна славилася своїми садами. Ще з ча-сів Високого середньовіччя (12-14 ст.) осередками передового господарювання на землі загалом і садівництва зокрема були монастирі. Саме монастирським садівникам ми завдячуємо акліматизацією тих рослин, які нині становлять більшість як у присадибних, так і промислових садах.
Яка ж ситуація в Україні тепер?
«Впродовж 1991–2007 рр. площа плодоягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах скоротилася на 73,3%. Таким чином, без радикальних заходів з боку держави й галузевих структур у справі відродження та активізації поступу промислового садівництва Україна через 7-8 років може втратити промислове садівництво й поставить свій внутрішній ринок плодів і ягід у повну залежність від їх імпорту», – йдеться у Загальних положеннях Галузевої програми розвитку садівництва України на період до 2025 року.
Садовина нині у три-п’ять разів дорожча, ніж городи-на. І пересічний громадянин просто не може дозволити собі включити у свій раціон фрукти в належній кількості. А з підвищенням матеріального добробуту населення змінюються загальні стандарти, зокрема структура продовольчого коши-ка. За цих умов, доводять соціологи й дієтологи, у структурі харчування зменшується частка споживання хліба, картоплі та цукру, натомість збільшується частка плодів, ягід і овочів. Саме таким орієнтиром, поряд із доцільністю максимального використання наявного природно-економічного потенціалу для виробництва конкретних видів плодів та ягід і потрібно керуватися, обґрунтовуючи роз-виток промислового садівництва на перспективу.
Україна має величезний потенціал для розвитку садівництва. Маємо сприятливі природні умови для вирощування плодово-ягідних культур, унікальні ґрунти. Поєднавши їх із сучасними технологіями Україна може посісти чільне місце серед країн із розвинутим промисловим садівництвом.
За умов найповнішого використання такого чинника високої економічної ефективності садівництва, як поглиблен-ня зональної спеціалізації, у нас можна успішно вирощува-ти всі без винятку плодові та ягідні культури помірного клімату. Проте формування та функціонування ринку плодів та ягід вимагає свого.
Складність досягнення оптимального фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, помилки в інвестиційній та маркетинговій діяльності, низький плато-спроможний попит населення призводять до швидкого скорочення промислового виробництва плодів та ягід. За рахунок сільськогосподарських підприємств на ринку формується лише 33 35% пропозиції.
Так, наприклад, 2007 року порівняно з 2001-м, вироб-ництво плодів та ягід збільшилось лише в 1,3 рази, а ім-портні поставки – у 5 разів. Отож можна констатувати роз-ширення експансії зарубіжних ринків плодоягідної продукції на внутрішньому ринку.
Господарства населення реалізують плоди та ягоди п-реважно на стихійних та придорожніх ринках, що зумовлює нестабільність товарної пропозиції, звужений асортимент, низьку товарну якість. Сільськогосподарські підприємства реалізують плоди та ягоди на ринку, через магазини, ларки, палатки, за іншими каналами (комерційні структури), переробним підприємствам.
Чинниками, що зумовлюють коливання цін на ринку плодів та ягід, є сезонність, якість продукції, обсяги реалізації та попиту, асортимент, ціни конкурентів тощо. Найефективнішою системою продажу плодоягідної продукції вважаються оптові та оптово-роздрібні ринки. В Україні такі ринки розвиваються дуже повільно, а подібних до за-рубіжних узагалі немає. Враховуючи обмеженість сільсько-господарських підприємств у фінансових ресурсах, оптові ринки мають створюватися зі залученням широкого кола потенційних засновників.
У середньому за 2003–2007 роки експортні поставки були на 567 тисяч тонн меншими за імпортні. Це пояснюється відсутністю в країні великомасштабного промислового виробництва плодів та ягід, яке б забезпечувало формування великих партій якісної плодоягідної продукції, низьке інформаційне, фінансове та матеріальне забезпечення сільськогосподарських підприємств, пасивна товарна політика, відсутність маркетингової стратегії, малорозвиненість інфраструктури ринку тощо. В цілому в Україні склалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі свіжими плодами та ягодами. Частка експорту у виробництві плодоягідної продукції сягала тільки до 5%.
Зменшення масштабів виробництва плодоягідної продукції сільськогосподарськими підприємствами відбувається не лише через скорочення площ плодоносних насаджень, а й зниження їх урожайності.
Між тим в країнах цивілізованого світу сади – це прибутковий бізнес. Польща, модернізувавши власне садівництво шляхом впровадження інтенсивних технологій (через 2–3 роки після закладання саду 25–40 т/га високоякісних яблук гарантовано, а в період повного плодоношення – 50 і більше), свого часу перемістилася з двадцятого на друге місце в Європі з виробництва яблук.
Крім того сади – це робочі місця. Збирання високо-якісних плодів для тривалого зберігання ще довго залиша-тиметься делікатною ручною роботою, тож розвиток садів дасть змогу створити робочі місця для жінок та молоді – категорій найменше затребуваних на ринку праці.
По-третє, що треба поставити, вочевидь, на перше мі-сце, – екологічний аспект. Сади – це екологічно. Не треба двічі на рік перевертати плугами землю, менша ерозія. Шар гумусу не знищується, а навпаки наростає.
Шкода внаслідок ерозії ґрунтів надзвичайно велика. Еродований ґрунт втрачає значну кількість гумусу. Доведе-но, що зі змиванням кожного сантиметра гумусового горизо-нту потенційна врожайність, наприклад, зерна знижується на 0,5-2,0 ц/га, а з втратою 1 т гумусу запаси корисної енергії в ґрунті зменшуються на 0,9-1,1 кДж/га.
За даними Інституту землеробства УААН у разі змиву 150 т/га ґрунту втрати поживних речовин внаслідок ерозії в Україні щороку становлять: сульфату амонію – 629 тис. т, суперфосфату— 290 тис. т, калійної солі – 210 тисяч тонн. Такої кількості туків достатньо для вирощування 875 тис. т зерна.
В еродованих ґрунтах істотно знижується не тільки кількість макро-, але й мікроелементів, особливо марганцю та міді.
При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському господарству завдає ерозія ґрунтів. Неправиль-не землекористування посилює дію еродувальних факторів. Ерозія ґрунтів відбувається на всіх континентах світу. Вона сприяє зниженню біопродуктивності ґрунтів сільгосп-угідь. Щорічні втрати гумусу становлять у середньому 0,62 т/га.
Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу (Нью-Йорк), при наявних темпах ерозії й збезлісення до 2030 року родючої землі на планеті стане менше на 960 млрд. т, а лісів – на 440 млн. га.
Якщо зараз на кожного жителя планети припадає у се-редньому по 0,28 га родючої землі, то до 2030 р. площа скоротиться до 0,19 га. Зниження врожаю на ерозійних ґру-нтах становить 36–47%.
У результаті ерозії в ґрунтах зменшується вміст азо-ту й засвоюваних рослинами форм фосфору та калію, мікро-елементів (йоду, фтору, міді, цинку, кобальту, марганцю, нікелю, молібдену, селену), від яких залежить не тільки врожай, але і якість сільськогосподарської продукції.
Головної шкоди ґрунтам завдає притаманна сучасному рі-льництву глибока багаторазова механічна обробка: оранка, культивація, боронування. Оранка з оборотом шару, що сто-річчями культивується в усьому світі, порушує природні за-кони ґрунтоутворення й усередині ґрунтові взаємозв’язки.
Тому вкладання коштів і праці у плодові сади – це не просто інвестиція у прибутковий бізнес. Це інвестиція в май-бутнє планети, у чисте навколишнє середовище для нащадків.
Юлія БОНДЮЧНА,
член Національної спілки письменників України,
провідний фахівець сектора екологічної освіти
Кременецького ботанічного саду.
