Жива історія від Ярослава Середницького

В першій половині двадцятого століття людина виконала й перевиконала все, що придумали про неї романісти попереднього століття. У жахіттях перевершила найпохмуріші припущення авторів готичних трилерів. У подвигах любові та самопожертви піднеслася вище за героїв «душевнопомічних» романів. Либонь тому нонфікшн про ту епоху нині читається із помітно більшим зацікавленням, аніж белетристика.

Повною мірою це стосується книги Ярослава Середницького «Пані Льоля: втекти від більшовиків». В її основі – невигадана, а при найменшій можливості підкріплена документами історія найближчої родини самого автора. Історія повна щасливих збігів і щасливих несподіванок, втім як і кожна історія про ті часи, які було кому розказувати і слухати. В історій, які розвивалися у повній відповідності із логікою часу просто не залишилося живих оповідачів і не народилося зацікавлених реципієнтів, здатних «передати далі» родову історію у вже записаній, текстовій формі.

Навіть не знаю хто з персонажів книги мав більше щастя. Артур Абсторський, котрий вцілів в боях двох світових війн і вижив у сталінських таборах. Чи Людмила Шемчук, рано осиротіла вчителька з Волочиська – задля того, щоб вивезти її із зони майбутньої більшовицької окупації поручник Абсторський зважився на формальне двоєженство і перейшов у православ’я, а через дев’ятнадцять років, у самий переддень «золотого вересня» виштовхнув зі збудованого удвох хутора біля села Великі Загайці до села Верещаки, вчителювати в сільську школу – і тим врятував від арешту. А може їхня дочка Галина, котра здобула освіту у польській вчительській семінарії у Кременці, під час німецької окупації працювала перекладачкою в гебітскомісаріаті і навіть була евакуйована як цінний фахівець до Німеччини, а закінчила Другу світову війну дружиною радянського офіцера-льотчика і оселилася з ним у Дніпропетровську.

Втім, на мою думку найбільше пощастило племінникові Людмили Абсторської, синові її сестри Євгенії Ярославу Середницькому. Саме так – автору книги. В голодні й небезпечні повоєнні роки він мав відносно ситне пристановище на дядьковому хуторі біля Великих Загаєць. А в задушливо-глухі часи мовчанки – тихенькі оповіді з перших уст про реальну історію України двадцятого століття. Думаю, саме ці оповіді стали причиною того, що вчений у галузі матеріалознавства, корозії та протикорозійного захисту металів має у творчому доробку книги про українські аспекти Другої світової війни, серед яких вирізняються дослідження життєвого шляху нашого видатного краянина, уродженця Волинського Тернопілля Павла Шандрука.

Особливо цікавою нова книга Ярослава Середницького стане для читачів Волинського Тернопілля. Вище вже згадано про теплі й проникливі описи Великих Загаєць та їх мальовничої околиці. Не менше уваги автор приділив і Кременцю. Серед персонажів книги – знакові в історії міста постаті: Борис Козубський та Роман Бжеський, Павло Гарячий та Трохим Бригадир, Єфросинія Медвецька та Марія Черкавська. Гарно відображене небуденне повсякдення Кременця тієї пори: діяльність і закриття навчальних закладів – Кременецького ліцею і вчительської семінарії, торгової та сільськогосподарської шкіл; ціни і зарплати, достатки й дефіцити. Надзвичайно цікаві й світлини, зроблені в Кременці та околицях, що входять до фотододатку.

Книга «Пані Льоля: втекти від більшовиків» чудово вписалася в новітній південноволинський тренд: ґрунтовний текст про мілітарні події двадцятого століття і долі окремих людей в тих кривавих жорнах. Найближчими до неї видаються мені романи Юрія Камаєва «Мед з дікалоном» та «Калина січена» Марії Лавренюк. Втім, новинка не загубиться на тлі раніше опублікованих книг, а повноправним голосом увіллється до цієї поліфонії, знайде зацікавлених читачів та захоплених поціновувачів.

Поділись