Олеся Тивонюк, педіатр
Ви знаєте, як тільки бачу, що в малого температура береться, або починає кашляти – зразу даю антибіотик, бо без того не пройде. Але вже цього місяця три різних випили. І нічо’ не помагає. Дальше кашляє. І дорогі ж купляла. То ж на дитині не економлю. Не знаю вже що робити. Може ви що порадите?»
Коментарі тут зайві. Може, хтось побачить збоку саму себе, інша скаже: «Ну як так можна?», або «Ну й що тут такого? Я теж так роблю!»
А нічого, що кашель у дитини може бути зовсім не пов’язаний з бактеріальною інфекцією і потребує не лікування антибіотиками, а консультації алерголога?
А нічого, що температура супроводжує всі вірусні інфекції і відповідно – з антибіотиками теж не варто поспішати? А тим більше – купувати його самостійно, за порадою фармацевта, або медсестри? Адже антибіотики – насамперед ліки для боротьби з бактеріальною інфекцією, а часте й необдумане їх застосування призводить до того, що мікроби стають резистентними, а дитячий організм – беззахисним.
І в ситуації, коли антибіотик справді потрібен – «він нам вже не помагає», або «ми його недавно приймали».
Можливо, багато з вас уже чули цей термін – резистентність. І зовсім ним не переймаються. Але проблема справді масштабна і небезпечна. Адже при необдуманому і частому використанні антибіотиків формуються стійкі до них мікроорганізми, яких вже «нічого не бере». Тому міжнародні експерти б’ють на сполох уже сьогодні. Але якщо лікарі дослухаються до застережень, розуміють загрозу, то мами доволі часто або легковажать, або вважають що вони все давно самі знають завдяки відповідям з гугла і кумасям з однокласників – і завдають значної шкоди здоров’ю малюка. Не буду сперечатися: лікарі теж бувають різні. Але ваше завдання – довірити дитину кваліфікованому досвідченому спеціалісту, а не обурюватися «де його тепер знайдеш» і тим паче – не пробувати самотужки підмінити всю систему охорони здоров’я. Лікар насамперед визначить вогнище інфекції і виходячи з цього вибере стартовий антибіотик. Тільки дипломований фахівець володіє знаннями про здатність антибіотика вибірково накопичуватися у потрібному органі. Тільки спеціаліст врахує вік дитини, адже пневмонію у немовляти та у підлітка лікують різні препарати. Обов’язково збере алергологічний анамнез, адже багато засобів мають так звану «перехресну» алергічну реакцію, тому вибрати потрібний препарат для дитини схильної до алергії – не так просто. Врахує супутні захворювання, адже людський організм – надзвичайно складний комплекс органів і порушення роботи одного з них може несподівано позначитися на роботі цілої системи. І тільки за результатами такого ґрунтовного обстеження випише максимально відповідний лікарський засіб…
Або й відмовить надміру активній мамуні у шкідливому для її нащадка рецепті.
Ситуацію самолікування силами нефахівців ускладнює розмаїття торгових марок препаратів: ту саму діючу речовину в аптеках можна зустріти під вісімдесятьма різними назвами. Бо послухаєш кількох мамусь з дільниці – і хочеться запитати: «Мамуню, де ж ваш здоровий глузд? Вже два тижні по аптеках бігаєте, гроші тратите невідомо на що, ще й в більшості випадків шкодите своїй дитині… А фармація тільки тішиться: на тобі те на тобі се, а може те, що в рекламі по телевізору показували – кажуть, що гарно помагає. Ні тобі рецепта від лікаря затребувати,або хоча б раз не продати нічого без рецепта… Дадуть,ще й скажуть що доктор бовдур, лучче взяти ось це… Ніхто не сперечається…
Тільки чому потім саме лікар мусить відповідати за наслідки свого лікарського призначення, якщо в аптеці дали вже не те що було прописано,а заклопотана мама ще й до повного щастя дозує як їй хочеться? А в результаті – «лікар поганий»… Тому інакше як «жахіття людське» не можна назвати ситуацію, коли дитина двічі, або й тричі підряд приймає той самий азитроміцин, тільки один раз він називається «Сумамед», а другий раз – «Азимед» чи «Ормакс».
Коли все ж таки потреба в прийомі антибіотика справді точно є, то досвідчений лікар обов’язково врахує такі фактори як доза препарату,шлях введення й тривалість курсу.
Доза препарату в першу чергу залежить від тяжкості захворювання та від наявності супутніх захворювань. Розрахунок кількості препарату в педіатрії в основному проводять на масу тіла дитини. І тільки дипломований лікар не тільки правильно вирахує дозу препарату, але й порадить, яку лікарську форму сироп,таблетки чи капсули краще застосовувати.
Важливо витримати і термін прийому препарату. Бо якщо на третій день антибіотикотерапії полегшало – це не значить, що треба перервати прийом ліків, примовляючи при тому: «бідна дитинка, куди ж її ті антибіотики пхати»… Інфекція може повернутися у новій личині і зі ще більшою агресією, і виявиться що лікувати потрібно знову.
Тільки на повен зріст постане питання «Чим?».
І тоді доведеться призначати щось із арсеналу «антибіотиків за життєвими показами», які набагато шкідливіші і небезпечніші для дитини, бо ж початково створювалися для лікування дорослих. Тому, дорогі матусі: якщо лікар призначив курс антибіотика на п’ять днів – значить на п’ять, на десять – значить на десять.
Щодо шляху введення ліків, то є ще радикалки, котрі вважають, що «нічо’ ті сиропчики не дають, треба зразу колоти». Вони «вже раз кололися» і самі знають що і до чого. А потім можна з гордістю розповідати іншим матусям біля пісочниці: «Я сама свого (чи свою) колола! Тільки раз поїхала «послухатися», бо сама поки не тямлю. І що? Все добре!».
Добре доти, поки отака «яжижмама» не побачила власними очима, що таке анафілактична реакція[1] у всьому її грізному розмаху. І не переконалася, що з цієї реакції треба по-перше уміти вивести, а по-друге – мати чим вивести. На сьогодні в світі вже давно користуються зручною і ефективною «ступінчастою терапією», коли на початку лікування призначають ін’єкційні форми препарату і вводять їх через катетер не перетворюючи дитяче сраченя на синє сито, а нервову систему виснаженого хворобою малюка – на клубок травмованих нервів,а потім переходять на вживання того ж антибіотика в таблетках чи сиропах, і цілком обходяться без «в нас там сусідка – медсестра чи санітарка, вона нас поколе. Бо в лікарню ми не підемо». Сусідка може й «поколе», але чи зможе вона в домашніх умовах надати невідкладну допомогу у випадку того ж анафілактичного шоку чи раптової побічної дії? Тому досвідчена і мудра медсестра за таку «халтурку» братися не буде. А ті, що візьмуться – або будуть стояти і плакати біля вас над дитям, коли з ним щось трапиться, або скажуть «я не я й аптечка не моя». Втім є й особливий підвид медсестер «недодокторіс вульгаріс» – я з таким зіткнулася років п’ять тому. Вона сама призначить, причому сама придумає і дозу, і термін, досить часто –зовсім необґрунтовано, а коли така терапія приводить до погіршення, то каже, що нічого вона не робила і нікому нічого не виписувала, хоча й без графолога зрозуміло, що почерк належить «докторці». Звичайно, вона не лікар, який крім рецептів заповнює ще історії розвитку дитини, історії хвороб, де принаймні двом людям – лікарю і слідчому має бути зрозуміло – що, коли і навіщо лікар призначав. Лікар керується наказами міністерства охорони здоров’я та протоколами лікування різних захворювань. А в «докторки» рильце в пушку – то не вона призначала. І крапка. А що там папірець з її призначенням робить у переляканих батьків – вона знати не знає. Шкода тих дітей, чиї батьки необдумано звертаються за медичною допомогою поза межі медичних закладів, до «докторок», які шпарять антибіотики там де їх і не треба… Крім того, доповнюють рецептурний список непотрібними додатковими препаратами, та ще й у кінських дозах. Тому хочеться вам нагадати, шановні медсестри: ваша справа – виконувати призначення лікаря. Уявляю собі: якби в армії молодший сержант почав командувати замість капітана. Посадили би на гауптвахту, а в критичній бойовій ситуації – то й пристрелили б. А педіатрія – це щоденна війна за здоров’я, а то і за життя найдорожчих, найменших громадян нашої країни. А на кожній війні дисципліна буває важливіша від найбільш героїчного героїзму. Шановні батьки, я написала попередні рядки не для того, щоб збештати своїх кустарних конкуренток, а тільки для того, щоб нагадати: ви відповідаєте за тих, хто поки що не може ні сказати про своє самопочуття, ані звернутися за кваліфікованою медичною допомогою самотужки. То може пора взятися за розум і лікувати дитину у фахівця. Ви ж не будете стригтися в кондитера, чи замовляти сукню перукарці?
[1] серйозна алергічна реакція, яка починається дуже швидко та може призвести до смерті: свербіж, висип, набряк слизової оболонки гортані та різке зниження кров’яного тиску.
