Плодові культури Волині та Поділля. Добір кращих видів і сортів. Компонування при висаджуванні. Догляд і захист.

Микола КУБІНСЬКИЙ, завідувач відділу акліматизації плодово-ягідних культур  Кременецького ботанічного саду

 

 

Важливість споживання продуктів садівництва з давніх-давен відзначали такі видатні особистості, як Теофраст, Гіпократ та ін. На сьогодні медичною нормою споживання плодів та ягід вважається 83 кг в рік на одну людину. Рівень виробництва свіжих плодів та ягід в Україні сягає 40 кг в рік на одну людину. Причому зараз триває відновлення садової галузі після руйнації дев’яностих років минулого століття.

Історія вітчизняного садівництва бере початок із Київської Русі, де особливу роль відігравали монастирські сади. Зокрема славились ті, які заклав у 1050-х роках Антоній Печерський в околицях Києво-Печерської лаври. Із монастирських територій сади почали ширитись тогочасною Україною.

Наступним важливим етапом розвитку садів в Україні стали часи Петра Могили – відомого вченого та громадського діяча першої половини ХVІІ ст.

Великий внесок у розвиток наукових основ українського садівництва зробив Л. П. Симиренко. Він заклав основи Української плодівничої науки в родинній садибі, у Млієві, де було зосереджено понад 5 тисяч сортових взірців. Його розсадники та колекційний фонд стали базою для створення у 1921 році першого в Україні наукового закладу із садівництва: Млієвської дослідної станції садівництва, що сьогодні діє як Млієвський дослідний Інститут садівництва імені Л. П. Симиренка.

За Радянського Союзу наукові центри плодівництва в тому чи іншому статусі були у всіх географічно важливих зонах України. Такий підхід давав результат. Садівництво набуло значного поширення. Його розвиток мав багато плюсів. Однак значним мінусом радянського садівництва була його відірваність від світових тенденцій, внаслідок чого отримали відставання у селекції та технологіях вирощування. На сьогодні відрив у технологіях дещо скоротився, але відірваність у селекційному плані зберігається, повинно вирости покоління науковців, які мали б змогу працювати на найновішому обладнанні, з найновішими методиками, з відповідним рівнем заробітної плати і т. д.

 

Зерняткові культури

До зерняткових культур належать: яблуня, груша, айва, горобина, аронія, ірга, глід.

Яблуня домашня – основна плодова культура помірного клімату. У світовому виробництві посідає четверте місце, після бананів, цитрусових і винограду, становить 11,3% від всіх плодів, що виробляють у світі. Питома вага яблуні в Україні – 54,4%. Широке поширення яблуні пояснюється її хорошою адаптивністю до різноманітних ґрунтово-кліматичних умов, чудовим вмістом багатого біохімічного складу плодів, які при правильному підборі сортів можна споживати свіжими впродовж року.

Технологія яблуневого саду в останні десятиріччя зазнала значних змін. Сьогодні є вибір між екстенсивним та інтенсивним типом саду. В першому випадку дерева висаджують на відстані 8х4 чи 6х4 м на сильнорослих насіннєвих або вегетативно розмножуваних підщепах. Такий сад до 8-10 річного віку здатний вийти на врожайність 10-12 т/га плодів невисокої товарної якості і є нерентабельним в умовах щораз щільнішої ринкової конкуренції.

Сучасне садівництво базується на інтенсивних технологіях вирощування, при яких на гектарі розміщується від 2–3 до 10 тисяч дерев на карликових підщепах. Такий сад уже на другий рік після посадки забезпечує 15 т/га плодів високої товарності, а на 3-4-й – 30-40 т/га, чим окупає витрати на посадку саду. Рівень врожайності 50-60 т/га такого саду приналежному догляді забезпечує його високу рентабельність.

Хоча підщепа нині стала дієвим засобом регуляції сили росту саду та його врожайності, основою успішного ведення садівництва, особливо інтенсивного, все-таки є сорт. У світі налічують понад 20 тисяч сортових взірців яблуні домашньої. В Європі найпоширеніший на  сьогодні Джонагольд і його червоноплоді мутації, Голден делішез і його клони, Чемпіон, Елстар, Еліза, Глостер, Райка, Топаз, Гала та більш забарвлені мутації. В Америці – Джонагольд, Голден делішез, Гала, Фуджі, Гранні сміт, Брайбурн, Пінк леді та ін. В Україні, крім уже названих, часто культивують сорти української, або радянської селекції (регіональної). Наші селекціонери вивели достатньо сортів, що відповідають вимогам інтенсивного садівництва і які здатні навіть в умовах українського Полісся формувати високоякісну продукцію.

До таких сортів української селекції належать:

Аскольда, Амулет, Вертикаль, Скіфське золото, Спарта, Едера.

При цьому в присадибних господарствах ще довго будуть зростати сорти, відібрані народом: Ренет Симиренка, Кальвіль сніговий, Слава переможцям, Уманське зимове, Кальвіль донецький тощо.

Груша

 Поширена практично у всіх регіонах Землі з помірним кліматом. У світовому виробництві плодів посідає восьме місце. Найбільшим виробником груші є Китай, де розвинута селекційна структура, виводять нові сорти та групи сортів.

В Україні груша на четвертому місці за площами вирощування. Значне відставання від яблуні по об’ємах пояснюється значно меншою морозостійкістю десертних, особливо цінних сортів, вибагливістю до умов збирання, транспортування, зберігання плодів.

Технологія вирощування груші багато в чому збігається з яблунею. До різниці слід віднести лише деякі аспекти:

– саджанці висаджують у сад тільки весною, зберігаючи їх у приміщеннях із закритою, злегка зволоженою, кореневою системою, при температурі від 0 до 5 градусів;

– частина сортів формує вузько пірамідальну крону, розширити її можливо лише шляхом відгинання чи переводом бокових гілок на зовнішню бруньку чи пагін;

– культурні сорти груші вирощують на сіянцях груші й вегетативно розмножуваних формах айви звичайної, але деякі сорти груші несумісні з айвою, і в такому випадку треба використовувати проміжну вставку із сортів груші, сумісних з айвою;

– у більш північних областях України для вирощування десертних сортів груші краще використовувати скелетоутворювачі з сіянців дикої груші чи місцевих зимостійких сортів;

– при зберіганні зимових сортів півтора-два тижні плоди слід витримати при температурі плюс 6-8 градусів для завершення переходу частини крохмалу в цукри, а пізніше опускати температуру до плюс 1-2, не допускаючи при цьому мінусових температур;

– для підготовки плодів пізньозимового та зимового терміну дозрівання до споживання необхідно витримувати плоди 8-10 днів при температурі +16-18 градусів;

– при зберіганні необхідно підтримувати підвищену вологість, оскільки плоди груші часто схильні до в’янення.

Сортимент сортів груші в Європі базується на старійших сортах: Конференція, Деканка дю Коміс, Бере Гарді, Улюблена Клаппа та її червоноплідні мутації, Тріумф, Бере прекос Мореттіні, Вільямс і його червоно плідні мутації, Гранд-чемпіон. Деякі з цих сортів можна вирощувати і в наших умовах – Улюблена Клаппа, Конференція, Деканка дю Коміс.

Слід відзначити сорти української селекції, багато з яких є перспективними для нашого регіону, а саме: Бере київська, Вродлива, Вижниця, Говерла, Золотоворітська, Основ’янська, Смерічка, Стрийська, Трембіта, Єтюд.

Айва

Айва як зерняткова плодова культура поширена набагато менше, ніж яблуня чи груша, оскільки культивовані сорти недосить зимостійкі, теплолюбні, до того ж це практично технічна культура. В Україні вона має промислове значення лише в умовах Криму, Закарпаття чи Подністров’я. Але завдяки досягненням селекціонерів ботсаду ім. М. М. Гришка виведено досить зимостійкі, повністю конкурентоспроможні, сорти, що дозволяє цю цікаву плодову породу з успіхом вирощувати в Лісостеповій зоні, хоча б на любительському рівні.

Серед переваг вирощування айви – невибагливість до умов вирощування, посухостійкість, солевитривалість. Її великі плоди мають багатий біохімічний склад.

Через значну кількість органічних кислот плоди айви практично не використовують для свіжого споживання, з них виходять чудові за смаком і ароматом варення, желе, джеми, пюре, цукати тощо.

Айву вирощують у формі куща чи невеликого деревця. Схема висаджування – 4-5х3х4 м. Особливістю обрізування є необхідність систематичного вкорочування довгих пагонів, оскільки айва плодоносить здебільшого на кінцях коротких бокових пагонів. Сорти айви зазвичай самоплідні, не потерпають від весняних заморозків, адже цвітуть пізно.

Форми айви, що розмножують вегетативним шляхом, використовують як підщепу груші.

 До сортів айви, перспективних для вирощування в Лісостепу, належать: Академічна, Дарунок онуку, Студентка.

Останнім часом у культуру вводять доволі віддалений вид – айву японську (або хеномелес). Із айвою звичайною він не перехрещується, хоча взаємно прищеплюваний (можна використовувати як підщепу, так і прищепу для айви звичайної).

Хеномелес – невеликий кущ, із великими, дуже яскравими, декоративними квітами. Стає звичайною культурою, хоча харчового значення не має, часто використовують через декоративні якості: весною це чудове цвітіння, а пізнього літа та восени на ньому утворюються красиві сонячно-жовті плоди. Хеномелес чудово вписується в дизайнерські рішення у вигляді штамбових форм. Дуже невибагливий до умов вирощування, через що його можна використовувати як протиерозійну культуру. Стійкий до хвороб та шкідників.

Горобина, аронія, айва, ірга, глід – зерняткові культури, менш поширені, ніж плодові в присадибному садівництві, практично відсутні у промисловому садівництві.

Найбільш знайомою серед цих культур є горобина чорноплідна, або аронія, використовують її як лікарську при профілактичному лікуванні артеріальної гіпертензії.

Ірга овальна – рослина з дрібними плодами темно-синього кольору, що дозрівають у липні. Дозрівання їх неоднорідне. Вони – смачні, без кислинки, вважаються корисними при профілактиках атеросклерозу, підвищують еластичність стінок кров’яних судин.

 

Вишня

У світовому виробництві має відносно невелику питому вагу. Разом із черешнею середньорічне виробництво сягає 1,5-2,2 млн. т. На території колишнього Радянського Союзу за кількістю дерев посідає друге місце після яблуні (близько 27% від всіх плодових насаджень).

В Україні вишня особливо популярна. Вона на другому місці після сливи серед кісточкових культур. Тяжко собі уявити присадибну ділянку без вишневого дерева в будь-якому регіоні України.

За типом і силою росту вишню ділять на деревовидну та кущову. Деревовидні вишні за природою –вишнево-черешневі гібриди (дюки). Мають не тільки більш росле дерево, але і більш крупноплоді, відрізняються більшими листками.  Як правило, вони потребують опилювача, нерідко опилюються черешнею. Плоди приємного, гармонійного смаку. Кущові вишні плодоносять переважно на приростах минулого року, для підтримки їх врожайності потрібно турбуватися про активізацію ростових процесів. До кущових належать аборигенні сорти народної селекції: Володимирська, Любська, Шубінка, Лотовка. У смаці часто переважає кислинка. Часто вони самоплідні, невибагливі до умов зростання. Але в останні роки через поширення коккомікозу ці переваги без хімічного захисту зводяться нанівець. Тому особливо актуальним є виведення стійких до хвороб сортів. Вишня – посухостійка, однак теплолюбна, тому її слід розміщувати на захищених місцях, без протягів. До ґрунтів менш вибаглива, ніж інші плодові. Але ґрунтові води повинні бути не ближче 2–2,5 м. При обрізці слід надавати перевагу видаленню гілок, а операції з омолоджування краще проводити влітку. До перспективних сортів української селекції належать: Альфа, Донецький велетень, Зустріч, Іграшка, Чудо-вишня.

Черешня

Черешня за площами посідає п’яте місце після яблуні, сливи, вишні, груші. Приблизно порівно розподіляється між промисловим і присадибним сектором садівництва. Цінність черешні полягає передусім у високому вмісті в її плодах моноцукрів, в основному глюкози і фруктози. Незважаючи на не надто високі вмісти вітамінів, черешня – улюблена культура багатьох. Вона корисна дітям і людям, які мають проблеми з серцем.

За консистенцією м’якушу плоди поділяють на гіні (з ніжним) і бігаро (із хрящуватим щільним м’якушем). Останні, окрім споживання у свіжому вигляді, придатні для консервування.

Для отримання в плодах черешні високого вмісту моноцукрів необхідні дуже високі суми активних температур у вегетаційний період. Невипадково основні насадження розміщені в південних і південно-східних регіонах. Хоча зараз є чимало сортів, які з успіхом вирощують як у Лісостепу, так і в умовах Південного Полісся. Краще плодоносить черешня на легких ґрунтах, що добре прогріваються сонцем. Як у всіх кісточкових культур, при формуванні та обрізці перевагу слід віддати проріджуванню, вирізці на кільце в ранньовесняні або літні терміни. Операції з вкорочування гілок варто проводити в літні місяці, але не пізніше першої половини серпня.

Сорти черешні, рекомендовані для вирощування в Лісостепу: Валерій Чкалов, Василіса, Дарунок Млієва, Китаївська чорна, Крупноплідна, Легеда мліївська, Ніжність, Нектарна, Присадибна, Темп, Елегія мліївська.

Слива. Алича

Слива – найбільш поширена кісточкова порода. У світі виробництво слив у чотири рази переважає вал вишні та черешні разом узятих. В Україні слива займає близько 10% від загальної площі плодово-ягідних насаджень. Вирощують її у всіх регіонах країни, але для формування високоякісної продукції потребує родючих ґрунтів і досить значних температур у вегетаційний період. Таке поєднання найбільш імовірне у Вінницькій, Хмельницькій, Чернівецькій, Закарпатській, Харківській та Донецькій областях.

Сорти сливи ділять на дві помологічні групи:

– ренклоди – плоди великі, округлі чи овальні, зелені або жовті, лише окремі сорти світло-червоні, з ніжним, солодким м’якушем, споживають їх в основному свіжими, оскільки кісточка не відділяється;

– угорки – плоди від дрібних до доволі великих, подовгуватої форми, від синього до жовтого кольору, з кісточкою, що добре відділяється, здатні до довгого зберігання свіжими, м’якуш – щільний, густий насиченого кисло-солодкого смаку і, крім споживання у свіжому вигляді, використовують для приготування варення, джемів, мармеладів, маринадів, чорносливу.

До сливи примикає алича, хоча є окремим видом. Всі селекційні сорти виділені в окремий підвид – алича гібридна.

Сливу та аличу розмножують окуліруванням на сіянцях місцевих форм аличі, лише окремі сорти угорок – порослю.

Обрізка сливи, як і всіх кісточкових, повинна бути несильною (милостивою), із видаленням на кільце пагонів, які загущують крону, і поламаних гілок. Дуже добре слива вдається в безлідерній чашоподібній формі. Слива не витримує близького залягання ґрунтових вод, добре реагує на мікроклімат, який сприяє концентрації літнього тепла (наприклад, тепловіддача будівель, елементи рельєфу тощо).

Із рекомендованих для вирощування найкраще вдаються такі сорти сливи: Волошка, Лагідна, Ода, Чачакська найкраща, Амерс, Президент, Герман, Чачакська рання;

Аличі: Богатиська, Київська гібридна, Комета, Кубанська комета.

Абрикос

Одна з найцінніших плодових культур. В Україні доволі поширена. Кожна сім’я, яка має плодові насадження, старається мати хоча б 1-2 саджанці цієї культури там, де вона може повноцінно рости та плодоносити. Останнім часом абрикос активно поширюється на північ, передусім за рахунок досягнень селекції.

Завдяки унікальному енергетичному, біоактивному й лужному складу плодів абрикос має не тільки відмінні смакові та дієтичні якості, але й багатопланові лікарські властивості, зокрема Р-активні сполуки виводять із людського організму радіоактивні речовини.

Цінною особливістю абрикоса є невибагливість до ґрунтів, висока засухостійкість. Але найбільш слабке його місце – раннє цвітіння, що нерідко зумовлює відсутність урожаю, а також залежність від хвороб (моніліоз, клястероспороз і т. д.)

Кращою формою для вирощування є розріджено-ярусна, зразу з центральним провідником у подальшому з його видаленням (через 5-6 років). Чашоподібна крона для абрикоса не оптимальна, оскільки через перевантаження врожаєм можливі її розломи. Для успішного вирощування абрикоса важливим є його захист від приморозків у період цвітіння (задимлення, або дрібнокрапельний полив), а також від хвороб – 3% бордоська суміш по зеленому конусу, потім 1-2 обробки 1% бордоською сумішшю після цвітіння.

Для наших умов рекомендують такі сорти абрикоса: Поліський крупноплідний, Самбурський ранній, Голдрідж, Харкот.

Персик

Найбільш поширена кісточкова культура у світі. В Україні займає близько 3% площ під плодовими культурами. Через недостатню зимостійкість і підвищену вибагливість до тепла для формування високотоварних і смачних плодів промислова його культура зосереджена в Криму, Закарпатті. Але за умови правильного підбору місця зростання, сортів у присадибному садівництві можна розраховувати на успіх аж до Південного Полісся.

У більшості сортів персика шкірочка опушена, сорти з не опушеною шкірочкою виділяють в окрему групу – нектарини. Вони менш морозостійкі, але більш посухостійкі.

Підщепою персика для наших умов є сіянці місцевих форм аличі та абрикоса.

Особливість персика – плодоношення здебільшого на приростах минулого року, швидке старіння і відмирання плодоутворюючої деревини. Тому для підтримування високої товарності плодів застосовують інтенсивне обрізування з постійною заміною плодоутворюючої деревини. Дерево формують у вигляді куща або низької чаші, з 3-4-ма основними гілками. Вже з четвертого року можна видаляти деревину, що відплодоносила, заміняючи її новими ланками.

Підвищенню врожайності сприяє і нормування плодів, проріджування зав’язі, внесення органічних добрив.

Серед рекомендованих сортів: Дніпровський, Київський ранній, Лісостеповий, Любімєц ІІ, Славутич, Редхейвен.

 

Ягідні культури

Малина

Напівкущова культура з багаторічним кореневищем і надземними пагонами дворічного циклу заміщення.

В Україні малина займала здебільшого місце в присадибних господарствах, але останніми роками вирощування її в Україні і в нашому регіоні зокрема стрімко розвивається. Ця культура – рентабельна, під неї відводять значні площі.

Ягоди малини успішно використовують для профілактики й лікування сердечно-судинних, шлунково-кишкових, простудних захворювань. Це добрий засіб для витверезіння при алкогольному сп’янінні. Застосовують при профілактиці склерозів, покращенні функцій щитовидної залози.

Вирощують в рядній культурі.

Добре реагує на внесення мінеральних та органічних добрив, не переносить забур’янення, тому їх видаленню слід приділити особливу увагу, можливе застосування гербіцидів. Міжряддя малини повинні систематично і глибоко розпушуватися для покращення аерації, видалення бур’янів та непотрібних тут відприсків малини. Малина добре реагує на мульчування міжрядь і плодоносних смуг, при цьому можна використовувати будь-який матеріал: солому, хвою, агроволокно.

Особливістю технології вирощування ремонтантної малини є те, що її можна вирощувати на отримання літнього й осіннього врожаїв. Тоді вона практично нічим не відрізняється від вирощування традиційної малини. Але ми можемо вирощувати лише осінній врожай, у такому випадку однорічні пагони видаляють разом із тими, що відплодоносили. Ми втрачаємо літній врожай, але осінній буде значно кращим, а фітосанітарна ситуація на ділянці – в нормі без застосування отрутохімікатів.

Серед сортів, рекомендованих до вирощування, добре себе проявили Поляна, Полка, Ранкова роса (ремонтантні), Новокитаївська, Одарка, Глен ампел.

 

 

Смородина

Сьогодні це найбільш поширена ягідна культура в Україні. Це пояснюють відносно простою технологією вирощування, наявністю стабільного збуту продукції, а також тим що, мабуть, кожнен українець знає унікальні адсорбційні властивості смородини: щоденне споживання ложки будь-яким способом консервованої смородини нейтралізує в процесі засвоєння їжі радіацію в продуктах харчування, дозволяючи в будь-якій зоні України позбавляти себе не тільки від радіаційного, але й техногенного забруднення.

Органічні барвники, якими багата смородина, проходячи через шлунково-кишковий тракт людини, не розкладаються навіть під дією термообробки адсорбують радіонукліди та виводять їх назовні.

Технологія вирощування смородини – нескладна, полягає у видаленні бур’янів, поливі та підживленні, адже ця культура вибаглива до ґрунтово-кліматичних умов. Оскільки смородина вологолюбна, розміщувати її краще на понижених ділянках.

Кращими сортами для культивування в наших умовах є: Краса Львова, Санюта, Катюша, Ювілейна Копаня, Черешнева, Титанія, Бен ломонд, Бен альпен, Тісель, Тібен.

Порічки

За зовнішнім виглядом, біологією росту та розвитку порічки нагадують смородину, хоча за систематичними ознаками не мають із нею нічого спільного. Сорти порічок біологічно ближчі до агрусу, аніж до смородини. Зі смородиною вони вегетативно сумісні, але не схрещуються.

Найбільш цінною ознакою порічок є те, що барвники їх плодів у 5-10 разів сильніше адсорбують із продуктів харчування радіонукліди й техногенний бруд.

Технологія вирощування порічок подібна до технології вирощування смородини. Проте порічки менше вибагливі до вологості ґрунтів, тому їх можна розміщувати вище та на ґрунтах більш легкого механічного складу.

Рекомендовані сорти: Джонкер ван Тетс, Рондом, Ровада, Китаївська, Троїцька, Імператорська жовта.

Аґрус

В Україні мало поширений у порівнянні з іншими ягідними культурами, здебільшого культивується у присадибних господарствах.

Для споживання використовують ягоди різного ступеня зрілості. Зелені та напівзрілі – у консервній промисловості, зрілі споживають свіжими, переробляють на повидло, джеми, мармелади.

Дозрілий аґрус із темнозабарвленими ягодами за своїми адсорбуючими властивостями не менш цінний, аніж смородина. Він маловибагливий до ґрунтів, зимостійкий, засухостійкий, при відповідній технології вирощування здатний давати високі врожаї (6-10 кг із куща) практично в усіх регіонах України. Висаджувати аґрус слід на відкритих, добре освітлених ділянках. В умовах тіні демонструє здатність до ураження хворобами (американська борошниста роса, сферотека).

Рекомендовані сорти: Високий замок, Каменяр, Карпати, Ліхтарик, Уральський безколючковий.