Фундук: на сторінках і на прилавках

Олександра Тарчевська

В кількох магазинах Кременця помітила акуратні сіточки зі свіжими лісковими горіхами.  Горіхи добірні, крупні. Навіть більші як на тому розлогому кущі при городі «біля Вишневського» де пройшла помітна частина мого щасливого дитинства. Горіхи в кременецьких магазинах – явно не з мого дитинства, але не залишає відчуття, що  десь я їх бачила.

Чи принаймні – читала про них.

А таки ж читала!

«Барселонський:  сорт походить з Іспанії.  Горіхи: Великі, або дуже великі, перемінної форми, зазвичай — овальні, або тупоконічні, злегка сплющені, ребристі, або кутасті, часто тригранні. Шкаралупа доволі товста, середньої твердості, червоно-коричнева, від щитка блискуча з темно-коричневими смугами. Верхівка горіха часто шпичаста. Денце велике чи середнє, конічне. Переважно тригранне чи неправильної форми. Ядро велике, майже повністю заповнює шкаралупу, формою наближається до горіха, соковите, солодке, смачне».

Косфорд: сорт виведений 1816 року в місцевості Косфорд (Англія) з гібридів ламбертівських і зеллерських сортів з переважанням останніх. Горіхи великі або середнього розміру, сильно видовжені, широкоеліптичні,  на кінцях трохи сплющені та злегка заокруглені. Шкаралупа доволі тонка, м’яка, світло-коричнева, по мірі достигання плоду змінює відтінок на червоно-брунатний. Денце середньої величини, світлий, чотирикутний чи багатокутний, злегка випуклий. Ядро світло-кремове, соковите, дуже смачне, ніжне, добре заповнює шкаралупу».

Ті з читачів, хто  бував на заходах лекторію «Красиве і корисне», або читали  книги однойменної серії, мабуть впізнали лаконічний, але інформативний і трохи інтригуючий  стиль  лауреата Міжнародної премії імені Уласа Самчука, нашого краянина Сергія Синюка.  Процитована книга називається «Дванадцять лекцій про фундук». Лекційний цикл викладає в популярній формі систематизовані знання про властивості, історію вирощування та сучасну агротехніку крупноплідної ліщини-фундука. В анотації видавець обіцяє, що книга буде корисна як аматорам присадибного рослинництва, так і керівникам й активістам сільських територіальних громад, підприємцям. Тематичне охоплення книги справді доволі широке. У вступній лекції автор аналізує стан справ у вітчизняному сільському господарстві, аналізує переваги садівництва над рільництвом, особливо для невеликих господарств і сільських громад, які нині мусять конкурувати з великими агрохолдингами. Вибирає з ретельно вивченого світового і вітчизняного досвіду кращі способи посадки кущів та прийоми догляду за фундуковим садом. Проте й домашня хазяйка знайде в книзі чимало цікавого про кінцевий продукт – горіхи фундука.

Згідно з манускриптами, знайденими у Китаї, фундук вважався одним із п`яти китайських священних продуктів. Античні тексти на теми сільського господарства вже згадують ліскові горіхи і розрізняють дику ліщину та культурні крупноплідні причорноморські сорти. Крупноплідна довгоплюскова ліщина  походить з Південної Європи де її досі можна знайти у дикому вигляді.  Вирощували  її вже давні греки та римляни, здебільшого на землях, котрі нині належать до Туреччини, Ірану та власне Греції. Культура ліщини згадується в працях римського поета Вергілія, римського письменника і агронома Колумелли. Вергілій прославляв ліщину, стверджуючи, що вона вшановується більше, ніж виноград, мирт і навіть лавр.  У  Х – ХІІІ століттях вирощуванням ліщини зацікавились в Італії. Садівники Ломбардії зробили настільки великі успіхи у вирощуванні фундука, що сам фундук у Європі кілька століть називали «Ломбардським горіхом», а крупні золотисті горішки були стратегічним продуктом експорту з Ломбардії нарівні з кращими в Європі рицарськими обладунками. Із дев’ятнадцятого століття фундук з’являється в ботанічних садах України та в маєткових садах. Прикметно, що в степовій та лісостеповій зоні приживаються здебільшого не причорноморські, а західноєвропейські сорти. Деякі з цих плантацій дожили до нашого часу. Фундук не має собі рівних серед харчових продуктів за збалансованістю калорійності та вмісту корисних речовин. Горіхи фундука містять близько 60 % жирів, 14% білків у яких гармонійно представлені усі двадцять необхідних людині амінокислот, 7% вуглеводнів  та вітаміни А, В, Е, сполуки заліза, кальцію, фосфору та магнію. Організм людини легко засвоює ці елементи. Сто грамів горіхів містять 645 калорій, тоді як сто грам яловичини – 171. При цьому горіхи перетравлюються набагато легше за м’ясо. Незамінним джерелом білків фундук є для вегетаріанців та людей, що постують.

 

Рекомендується вживати по кілька горіхів щодня, особливо людям, які працюють розумово та тим, хто одужує після хвороби. Дітям можна давати 15-20 горіхів щодня. Тривале споживання горішків допомагає при хронічній втомі, неврозах, захворюваннях серцево-судинної системи, недокрів’ї, діабеті, ожирінні. Уже згаданий вітамін Е (токоферол) називають вітаміном молодості. Він збільшує життєві організму, добре впливає на м’язові тканини.

До речі, для чоловічого потенціалу фундук теж вельми помічний. У цьому були переконані античні автори. Солідарні з ними і сучасні туркені. А коли отой потенціал належним чином реалізується – фундук стає незамінним уже для жінок. Його горіхи мають лактогенну дію, збільшують кількість грудного молока у годуючих матерів.

Лікарі рекомендують горіхову дієту при кишково-шлункових захворюваннях, гастритах, порушеннях обміну речовин. Після хірургічних операцій відновити сили організму допомагають горіхове молоко та вершки, горіхові напої та коктейлі, варення, жирові емульсії. Організм пацієнта засвоює їх швидко і майже повністю. Горіхи фундука нормалізують діяльність системи травлення, хоча тут важливий кількісний фактор, бо переїдання може спричинити подразнення кишечника. Помічний фундук і для підвищення тонусу нервової системи. Нарешті, фундук різко знижує ризик раптового інфаркту і деменції.

Втім, здається від рецензії на видання я тихенько перейшла до переказування його тексту. Так найчастіше буває з цікавими книжками. «Дванадцять лекцій про фундук» – безумовно цікава книжка. Але книжка приносить користь тільки тій людині, яка прочитає її особисто.

Зрештою і фундук корисний тільки тому, хто його їсть.