«Марина Мнішех» та «(Лже)Дмитрій Перший»

Сергій Синюк

Факт появи історичних романів авторства знаної української поетеси Лани Перлулайнен  знаковий і втішний.

Як і віршованим творам авторки на історичну тематику, новим роману притаманний резонанс із читацькими запитами. «Велика Смута» в Росії – одна з найрезонансніших тем її минулого… і один із найвірогідніших варіантів її майбутнього, який може накласти серйозний відбиток і на майбутнє України та українців.  

Варто зазначити здатність захоплювати увагу читача з перших рядків і тримати її до останніх. На відміну від багатьох сучасних романів, написаних поетами, які є радше «розгодованими» до романного обсягу оповіданнями, або збірками оповідань, замаскованими під роман спільними персонажами, романи Лани Перлулайнен – повноцінні епічні полотна із широким охопленням хронології та географії, ретельними психологічними портретами людей, що визначили історію Східної Європи початку XVII століття. Роман про Марину Мнішех зосереджений більше на особистості самої Марини, її прагненнях та почуттях:

«Воєвода пройшовся кімнатою, потім різко повернувся до Марини і прямо спитав:

― Хочеш бути царицею?

Марина розгубилась. Звісно, вона про це думала, але… Отець Савицький вкрадливо зауважив:

― Маю повідомити надзвичайно важливу новину. Бог навернув царевича Дмитрія на путь істинну. Його високість щойно прийняв католицьке причастя. Я знаю панну Марину як вірну католичку, яка могла б підтримати й укріпити дух новонаверненого.

Марина мовчала: думки роєм роїлися в голові й ніяк не могли дійти згоди.

― Звісно, це відбудеться лише тоді, коли він сяде на царство, ― сказав Мнішех.

― І тоді йому доведеться навертати неправовірних підданих ― додав ксьондз. ― Хто ж, як не дружина, допоможе йому? Хто власним прикладом надихатиме заблукані душі?

Марина згадала, як Дмитрій поводився з нею: так само, як з іншими, нічим не виділяв…

― Хіба він просить моєї руки?

― Царевич закохався з першого погляду, але боїться дати волю своїм почуттям: ти ― така гонорова панна, а він поки що ніхто.

«Он воно що! ― подумала Марина. ― Не наважується. А я, дурна…»

Ксьондз між тим вів своєї:

― На панну Марину нелегку й почесну місію буде покладено: привести заблукані душі до стада Господнього. Її ім’я житиме у віках! Можливо, що церква долучить панну Марину до лику святих.

О! Ніби всі Маринині мрії зібрались разом, товпились довкола, дивились на всі очі й підказували: «Так!»

Але вона й далі мовчала. Воєвода не витримав:

― То що, можна передати князеві Углицькому, що ти прихильно поставишся до його освідчення?

― Я… подумаю.

Мнішех спересердя аж долонею себе по нозі ляснув.

― Зрозумій: час чекати не буде. Треба готуватись до походу. Ти ж не хочеш, щоби царевич вирушив з розбитим серцем? Знаючи, що на нього чекає кохана, він ніби на крилах полетить, щоби швидше повернутись. Ну? Рішайся!

― Так… ― сказала Марина.

Пані Ядвіга, від мігрені ледве жива, все ж вирішила з Мариною поговорити, бо Мнішех уперся: мовляв, є можливість осідлати удачу, щоб потім за хвіст не чіплятися. Коли Дмитрій сяде на Москві княжити, кожен захоче його зі своєю донькою одружити ― а місце вже буде зайняте. Бліда, на мить розплющивши запалі очі, глянула з-під компресу на чолі:

― Маріанно, тобі слід добре подумати, перш ніж погоджуватися до дикунів їхати.

― Але я вже сказала «так», і слова свого міняти не буду!»

Натомість роман про Дмитрія сконцентрований таки на часі в якому жив його герой. Його тенденціях, вимогах та викликах.  З  найбільшою цікавістю читаються глави в яких «Дмитрій Іванович» підкорює трон Московського царства, впокорює московітів і пробує поставити розшарпане царство на шлях реформ та європейського розвитку.

Проте в обох сюжетах яскраво видимі  кульмінаційні моменти, споріднені між собою.

Неправильний вибір, який фатально вплинув не тільки на особисті життя героїв, але й на історію Європи.

У внутрішньому конфлікті «Дмитрія Івановича» мужчина переміг царя: він вибрав Марину, а не Ксєнію Годунову. В результаті не тільки загинув сам, але й змарнував останню можливість зробити з Московії європейську країну, не дати їй вирости на російського монстра.

У внутрішньому конфлікті Марини Мнішех цариця перемогла жінку. Московського престолу вона не повернула, але змарнувала життя не тільки своє, але і малолітнього сина…

Романи Лани Перлулайнен варто читати і перечитувати. Вони дають читачеві те неоціненне, чого нині гостро бракує українському культурному простору: український погляд на знакові явища світової історії.