Післясмак “Обруча”

 

Дара Корній

Історію рідну можна й полюбити, якщо її писати з любов’ю до рідного краю, до її людей, до тих маленьких великих героїв, котрих офіційна наука не возвеличила, а залишила в затінку епохи, натомість зосередившись на жахливих втратах та трагедіях… Мабуть потрібно мати неабиякий талант та правдиву харизму, щоб це втнути і, найважливіше, народитися волинянином

Про що це я? Про роман у новелах Сергія Синюка “Обруч”, котрий щойно дочитала. Дочитала? Мабуть, це неточне слово. Я його допила. І смакував мені той текст, як дороге і добре витримане вино. І у ньому було вдосталь сонця, замість цукру, вдосталь терпкості, але не полинової гіркоти, як то часто буває, коли витискають з читача сльозу, забиваючи ним текст, а ще тут був присутній прекрасний букет з характерів людей, і бідних, і багатих, героїв і не дуже, які жили-любили-ненавиділи-зраджували-жертвували-помирали-народжувалися, у непрості часи княжої доби. А коли ті часи для нас були простими, скажіть? Змінювалися історичні декорації, а людська потреба попри всі перешкодити вижити – невмируща і тільки обрані додають до цієї потреби ще почуття гідності, обов’язку, любові не тільки до родини, а й до Бога і до своєї маленької батьківщини – дотепер провінційного, а в ті часи доволі гонорового міста Шумська..
Уміти написати про справді трагічні сторінки в історії, коли міжусобойчики між князьками перетворювалися на війни, так, щоб захотілося більше і знати, і розуміти, і вжитися в ту епоху – це вже безперечний хист розповідальника. А за волинське боярство – це взагалі окрема тема для гордощів Вони тут лицарі, заступники знедолених і таки патріоти. Натомість князьки-зайди, здебільшого, посіпаки і геть несимпатичні особи.
Усе добре дуже швидко закінчується. І вино, і ця книжка. Щойно розігналася, розкуштувала, а на маєш – кінець… І дуже я сподіваюся, що далі буде. Що автор потішить свого читача більшими історичними розвідками. Не Тюдорами єдиними та Іванами Грозними живемо, нє? Пора творити власну українську легенду. Сергію, я в тебе вірю!
І на десерт улюблена цитата з роману, яка звучить так актуально для нашої епохи:
” Ні, руйнувати – вистачить. Руйнували тридцять літ. Ще трохи – і пусткою стане земля. В гонитві за примарною вищістю над Руссю мало не втратили саму Русь.
Шумськ буде стояти. тут закінчаться володіння його самого і його дітей.Не треба йому ні Києва, ні Галича. Колись вихідці з Волині заклали і Київ, і Галич. Київ – серце Русі, Галич – м’язи, але Волинь – душа. І може статись, що Русь втратить і Київ, і Галич, але вціліла дрімуча Волинь дасть нових людей, і нову наснагу, аби повернути і Київ. і Галич.Всяка країна має землю-корінь, з якої росте”
Читайте роман “Обруч” Сергія Синюка. І пишайтеся власною історією. Рекомендую!