Юрій Камаєв
Сергій Дячук. Король Гуцул. – Strelbytskyy Multimedia Publishing, 2020
Книжка Сергія Дячука «Король гуцул» – це стильне мереживо, химерне плетиво різних епох та сюжетних ліній, що охоплює часи від середньовічних володарів Молдови – господаря Штефана Великого та його руської дружини Євдокії до химерної історії, що трапилася з радянською диверсійною групою, закинутою в Карпати полювати за упівцями. Новели обрамлені сюжетною рамкою, схожою на класичну святочну оповідку. Її події відбуваються у сучасних Чернівцях напередодні Різдва – з лапатим снігом у сецесійному середмісті та колядниками-янголами. І як і годиться – закінчуються серією добрих див. Навіть літній ґазда, що запізнився на останню маршрутку, таки потрапить у рідне гірське село, де подоїть корову і сяде до святкового столу. А ми зберемо, наче пазл з розкиданих по усій книжці фрагментів, містичну, майже біблійну історію перетворення Савла на Павла.
Попри невеликий обсяг, текст дуже концентрований і багатошаровий – подій і сюжетних ліній вистачить на добротний сучасний роман. Автор етнографічно та історично достовірний. Старовинні гуцульські легенди завдяки йому обростають реальними історичними маркерами, а їхні персонажі набувають своїх власних забутих імен, характерів, звичок і з наївних народних персонажів стають живими людьми. І наче б то не особливо знана у нас історія Молдови, насправді пов’язана з нашою сотнями ниточок – адже це частина старої Руси. Побіжно згадана доля московської царівни Олени Волошанки. Донька господаря Штефана і його дружини Євдокії, стала жертвою палацових інтриг у далекій чужині і лишилася у російських народних казках як Єлєна Прекрасна. Господар Штефан, володар маленького небагатого князівства, задля пошуку союзника проти могутніх османів віддав у Москву на смерть свою доньку. Це і стало причиною розхолодження стосунків і відчуження його дружини Євдокії, котра згодом палко закохається у свого рятівника – харизматичного розбійника-горянина Андіяна Туряка. Ця нещаслива і щемна романтична історія і дала назву книжці. У «Королі Гуцулі» є чимало етнографічних цікавинок – від історії найдавнішої із зафіксованих народних пісень – «Дунаю, Дунаю» до старовинних рецептів побутової гуцульської магії. Характери персонажів вийшли рельєфними та правдивими, їхня еволюція достовірною, оповідь стриманою, без екзальтації, а містики – рівно стільки, щоб не скотитися до фентезі.
Сергій Дячук лишається вірним своєму гуцульському Універсуму – автор закорінений у свою землю, знає і любить її та людей, що на ній живуть. «Король Гуцул» – стильний сучасний текст, який достеменно стане набутком української літератури.
Напевно, як данина нашому сьогоденню і карантинним реаліям, ця книжка не має паперової версії і поки існує винятково у електронній формі. З одного боку це перевага, адже читач може набути книжку не загрожуючи своєму здоров’ю, кліком мишки. З іншого – чомусь «електронні» видавці зазвичай лише надають платформу для публікації і залишають автора сам на сам зі своїм текстом, без тих малопомітних не зануреному у реалії видавничої справи, читачу, але насправді дуже потрібних людей, чиї імена друкують маковим шрифтом на останній сторінці. І подекуди це прикро дає про себе знати. Тому плекаю надію, що «Король-гуцул», можливо доповнений новими історіями у цьому ж химерному стилі, за кращих часів вийде ошатною книжечкою, бо як іронічно колись зауважив письменник Антон Санченко – електрони занадто рухливі щоб покладатися на них для збереження справді важливої інформації.
