Першим механічним транспортним засобом із двигуном внутрішнього згоряння був не автомобіль.
1885 року Готліб Даймлер поставив одноциліндровий двигун дерев’яну конструкцію, яку історики техніки схильні вважати предком мотоцикла: двигун і сидіння для кавалерійської посадки утримували на дорозі два великих колеса, поставлені одне за одним. Переднє колесо з’єднане з кермом задавало напрямок руху. Заднє було ведучим.
А проте вважати машину Даймлера першим мотоциклом заважає одна промовиста деталь. Крім двох основних коліс конструкція мала ще два невеликих коліщатка по боках, які утримували її від перекидання. Як тільки мотоцикли стали легкими і зграбними – мотоциклісти відмовились від додаткових опор: на малих швидкостях легку машину можна було підтримати просто ногою, а на великих і колеса не допомогли б. Схема Даймлера провіщала появу зовсім іншого типу транспортного засобу. Конструктори раз по раз поверталися до цієї схеми. Надто привабливою була можливість поєднати комфорт та обтічність автомобіля зі швидкістю й економічністю мотоцикла. До того ж, апарат сконструйований за такою схемою вимагав удвічі менше коліс та підвісок, обходився без карданного валу, головної передачі з диференціалом, рульової трапеції. Його можна було зробити дуже дешевим не тільки при купівлі, але й у подальшому обслуговуванні. Саме тому перша хвиля моди на одноколійні автомобілі покотилася світом в міжвоєнне десятиліття, а у період Великої депресії особливо.
У Великій Британії ще 1915 року фірма«Волслі» збудувала за проектом російського емігранта з польським прізвищем генерала Шидловського великий шестимісний автомобіль на двох колесах. Стійкість машини забезпечував гіроскоп – маховик-дзиґа. Машина показала непогану прохідність, бо ж прокладати у мокрому чи сипкому ґрунті одну колію значно легше, аніж дві. Проте машина з гіроскопом була стійкою тільки тоді, коли працював двигун і крутив отой самий гіроскоп. Британська армія відмовилась від такого варіанта, а фірма«Волслі» випустила на цивільний ринок дешевий двомісний одноколійний екіпаж з двотактним мотоциклетним двигуном, кермом автомобільного типу і закріпленими по боках кузова підтримуючими колесами.
Повернувшись таким чином до схеми Даймлера. На британському ринку, і без того наповненому легкими й дешевими триколісними мотоколясками двоколісна машина успіху не мала.
Справжній успіх випав німецькому одноколійнику «Маузер». Перед Першою світовою війною і під час неї фірма «Маузер» завоювала лідерські позиції у виробництві зброї. Проте війна закінчилася і з’ясувалося, що нових гвинтівок та пістолетів уже нікому не треба. Зрештою і зброї, виробленої до кінця 1918 року вистачило багатьом і надовго. Карабін Маузера зразка 1898 року став основною стрілецькою зброєю в арміях Фінляндії, Естонії Латвії, Литви, Польщі, Чехословаччини (чехи й поляки налагодили в себе ліцензійне виробництво), а вермахт провоював з ним усю Другу світову війну до останнього дня. В ряді підрозділів бундесверу цей карабін на озброєнні досі. Пістолет «Маузера» став найвідомішою зброєю громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії. Одним словом – ринок зброї був затоварений на довгі роки вперед. Конструкторам фірми довелося вигадувати щось принципово нове.
І вони вигадали. Обтічний кузов більше нагадував фюзеляж літака. Бічні підтримуючі коліщата можна було піднімати і випускати в залежності від швидкості та дорожньої обстановки. Двигун об’ємом 500 кубічних сантиметрів мав надійне рідинне охолодження і триступінчату коробку передач, незважаючи на потужність усього в десять кінських сил дозволяв машинці з водієм і пасажиром розганятися до 65 кілометрів за годину. Машинка користувалася неабиякою популярністю. Навіть після того, як фірма “Маузер” 1927 року повернулася на ринок зброї – гарні перспективи відкрилися у Латинській Америці з її безрозмірними сировинними війнами та державними переворотами – і згорнула автомобільну програму, ліцензію на одноколійник купив підприємець Густав Вінклер. Під назвою “Монотрак” машинку випускали і у Франції.
В той же час одноколійним транспортом намагалися займатися і в Радянському Союзі. З тією різницею, що тут акцент робили на військовому використанні. В середині тридцятих років пройшов випробування бронемотоцикл Гроховського – одноколійний бронеавтомобіль. Для прохідності замість заднього колеса конструктор встановив гусеницю, а для стійкості машини з важким броне корпусом – підтримуючі бічні колеса. Озброєний кулеметом “бронемотоцикл” мав підсилити ударні можливоті десантних військ. Проте 1938 року в Радянському Союзі починається розгром конструкторських бюро, які проектували техніку для наступальної війни. Попав під роздачу і Павло Гроховський. Через чотири роки він помер в ув’язненні. Одноколійний броньовик у серію не потрапив. Варто зауважити, що аналогічну ідею успішно реалізували у Швеції. Там броне мотоцикл “Ландсверк” таки випускали серійно. Щоправда то була варіація на тему мотоцикла з коляскою, а тому більш детально ми поговоримо про неї іншим разом.
Після Другої світової війни автогігант “Форд” спробував реанімувати ідею генерала Шидловського, не до кінця реалізовану фірмою «Волслі». 1961 року на Детройтькому автосалоні показали двомісний автомобіль “Гірон” вельми футуристичної зовнішності. 
Футуристика зіграла з проектом злий жарт – машина виявилась незручною в користуванні, а стабілізуючий маховик зжер об’єм, необхідний для багажника. Публіка не проявила ентузіазму щодо даного екземпляра і в серію “Ґірон” не потрапив.
У вісімдесятих роках пропагандистами одноколійних машин для міста стали фізик М.Гуліа та автоконструктор Ю.Долматовський. Гуліа взагалі пропонував об’єднати в маховику функції стабілізатора та… двигуна. Мовляв, якщо в гаражі розкрутити маховик до 20 000 обертів – він запасе стільки енергії, що її вистачить на кількадесят кільметрів, особливо легкому одноколійному автомобілю із малим опором кочення та обтічним кузовом.
Ці роботи так і залишились у проектах. Натомість схема одно колійника дала кілька цілком життєздатних машин. Так наприкінці 1980х років інженер Ігор Євстратов запропонував одномісну одноколійну машину на базі мокіка, виробництва Ризького мотозаводу. Конструкція машини цілком зрозуміла з креслень.
А повторити її нині може кожен бажаючий, причому на якісно новому рівні. Нині можна вільно придбати колеса від скутера і чотриритактні малокубатурні двигуни з варіатором чи багатоступінчастою коробкою передач, про які у радянський час і мріяти не кожен наважувався. Машинка, пластиковий кузов якої захищає водія від негоди, а трубчаста рама – від травм при можливих зіткненнях може стати приватною альтернативою громадському транспорту, оскільки витрачатиме не більше двох літрів бензину на сотню кілометрів.
Як бачите, повторити дану конструкцію в сучасних умовах не вельми складно. А якщо вам час від часу доводиться їздити бездоріжжям чи слизотою – додати стійкості та 
вантажопідйомності двоколісному автомобілю може бічний причіп -аутригер. Хоча б такий, як недавно випробували на американському електромотоциклі для рекордних швидкісних заїздів
Цікаво, що аналогічну схему вподобали й аматори мускулоходів. Саме вона дає змогу спорудити веломобіль із прийнятними динамічними характеристиками та комфортабельним кузовом. Принаймні отаке диво трапилося мені в лісах під Ковелем:
Ігор Мньовнік запропонував більш солідне втілення аналогічної схеми. Основний донор його машини “Мустанг” – мотоцикл “Іж”. Відповідно схема рами тут складніша, підвіска – на обидва колеса, але й можливості куди багатші. “Мустанг” вільно везе двох людей та невеликий багаж з цілком автомобільними швидкістю й комфортом.
Втім, те що при соціалістичній свободі творчості так і залишилось здобутком самотнього саморобника, в дикому вимірі капіталізму перетворилося на серійну продукцію. Дуже близький за масогабаритними показниками до “Мустанга”, але набагато ефектніший за можливостями “Peraves MonoTracer ” випускають в Швейцарії уже більше двадцяти років. Щоправда він залишається машиною для обраних – ціна сягає 80 тисяч. доларів.
Зате апарат здатний розігнатися з місця до 100 км/год за 5,7 сек.! Оголошена максимальна швидкість перевищує 260 км/год, причому бензину “одноколійник” спалює в середньому лише 4 літри на 100 км пробігу. Такі чудові можливості забезпечує мотоциклетний 16-клапанник BMW K: при робочому обсязі 1,2 л він розвиває до 130 к.с. Мотор встановлений поздовжньо горизонтально і працює з 4-ступінчастою КПП; привід, природно, на заднє колесо (карданна передача). Існує “MonoTracer ” і у варіанті електромобіля, який мало поступається у швидкості та динаміці бензиновому аналогу. В одному зі своїх шоу цей апарат тестував Джеремі Кларксон:
Втім, не здається і схема з гіроскопічним забезпеченням стійкості одноколійного автомобіля. У США представлений закритий електробайк Lit C1, розробником і творцем якого є американська фірма Lit Motors. Lit C1 тримає рівновагу за рахунок двох потужних гіроскопів, що обертаються з шаленою швидкістю 12 тисяч об/хв.
За твердженням розробників, після остаточного доведення електробайк Lit C1 зможе долати до повної розрядки акумулятора до 350 кілометрів і розвивати максимальну швидкість до 190 км/год. Ну, які насправді будуть результати, ми дізнаємося незабаром.
Принаймні, одноколійним автомобілем нас уже не здивуєш і не злякаєш.
Але чи знаєте ви, що існують в природі і такі чудеса, як одноколійні трактори?
Про них ми з вами поговоримо наступного разу.
