Повні вагони шпигунів

«Експрес до Галіції» – новий роман Богдана Коломійчука, продовження циклу про пригоди комісара Вістовича. Починається оповідь двома непов’язаними злочинами у різних європейських містах – вбивством перекладача у Венеції та зникненням пацієнта з одній із швейцарських психіатричних клінік. Втім, виявляється, що як завжди у доброму детективі, все значно складніше і заплутаніше, ніж на позір. Писати про детектив справа невдячна, бо все написане може бути використано проти книжки і загалом, мало що можна розкривати. Втім, наважуся трохи привідкрити деякі деталі не на шкоду читачу. Назва «Експрес до Галіції» якби трохи перегукується зі «Східним експресом» Агати Крісті. Але, запевняю, цей роман Богдана Коломійчука зовсім не герметичний детектив і загалом має мало що спільного з класичним англійським. Ця книжка, як і попередні цього циклу, теж просякнута Львовом і основні події розгортатимуться саме тут, попри те, що зав’язка відбувається далеко у європах. (українська література має бути вдячна безвізу принаймі за чудово прописані локації європейських міст та меню ресторанів, а не як колись писали – «подай-ка, чєловєк, что то на свій вкус», а вина були, як персонажі у фільмі «Чапаєв», – білі і червоні).
Ретродетектив – це жанр, який слід оцінювати з двох оглядів. З одного боку – як детектив, з усіма його сюжетними твістерами, вмотивованості вчинків лиходіїв, логічності здогадів детектива та непередбачуваності фіналу. Та іншої складової – цілісності та достовірності світу, ілюзії, що вкрай легко руйнується якимось сучасним чи сленговим слівцем або прикрим анахронізмом. Звісно, завжди знайдеться хтось, хто строго гляне поверх окулярів і скаже, що, наприклад, тієї гілки трамвая тоді ще не було чи портупея поліційного фельдфебеля була не того кольору. Однак, мене, як пересічного читача, не покидає з першої книжки зачарування оцим коломійчуковим нуарним Львовом, світом кримінальних кнайп та неблагополучних кварталів, екосистеми, де потрібен цей хижак – харизматичний, брутальний, з міцними кулаками і службовим пістолетом у кишені поліцейський чиновник комісар Вістович.
Щодо детективної частини – світ роману котиться у прірву майбутньої світової війни і Адам Вістович все глибше занурюється у політику. Його затягують ігриська спецслужб великих держав, а одним із антагоністів комісара буде полковник Редль, реальний історичний персонаж – керівник військової розвідки Дунайської монархії та мабуть найцінніший штирлиць за усю історію російських спецслужб, який наробить багато лиха своїй країні. Так, без «руки Москви» тут не обійшлося. Єдине, що зауважу – один із сюжетних поворотів, з покійним майором, мені видався дещо заслабким за мотивацією. Кримінальна складова, тут теж, звісно, є. А як же без неї. І все тут не так, як здається на перший погляд.
Загалом, цикл про Вістовича страшенно кінематографічний і я вболіваю, щоб по ньому зняла класний нуар якась зріла і небідна стрімінгова компанія.

Поділись