із циклу “Вжесьня: враження”
Сергій Синюк
Його у Вжесьні багато. Це і не дивно, якщо згадати, що радійна традиція у місті розпочалася ще в січні 1925 року, коли Кароль Штір продав маслобійню з паровим двигуном і на здобуті кошти заснував фірму “Штір і компанія”, яка мала випускати елітні радіоприймачі екстракласу. Втім, радіоприймачі вийшли надто дорогі: один коштував близько чотирьохсот злотих тоді як портативний ламповий “Філіпс” коштував сорок п’ять злотих, а детекторні “Детефони” були ще дешевші. Фірма змінила назву на “Телефал”, але і це не врятувало її від банкрутства.
В березні 1945 року дирекція Польського радіо в Познані організувала у Вжесьні на базі невеликої радіоремонтної майстерні фабрику з випуску акустичних динаміків та радіомікрофонів. Згодом це підприємство перетворилося на найбільшого в Польщі виробника акустики – фірму “ТОНСІЛ” , яка випускала широку гаму продукції – від радіоточок-брехунців та електректних мікрофонів для домашнього вжитку до висококласних студійних мікрофонів, бобінних магнітофонів “Вільга-19” та акустичних комплексів для концертних залів. Крім того, для Народного Війська Польського “ТОНСІЛ” випускав міношукачі, а для Служби Безпеки – якісь зовсім специфічні штучки. Після 1989 року фірма пережила роздержавлення і цілийряд розформувань та переформувань. Нині функціонує як невелике приватне підприємство за новою адресою. А на місці гіганта доби соціалізму збудували торговий центр “Карузеля” та кілька житлових будинків.
Нині однією з візитівок міста є міське “Радіо Вжесьня”. 93,7 ФМ, якщо шо. Цілодобове. Його ретранслюють навіть у сусідніх повітах: Яротині, Сьремі, Срйоді Вєлькопольскій… Втім і базовий ретранслятор у Вжесьні непогано покриває територію сусідніх повітів. Офіційне гасло Радіо “Вжесьня”: “Найліпше, бо місцеве”. Жителі Вжесьні з цим цілком згодні. Радіо “Вжесьня”звучить в усіх більш-менш громадських місцях. Від магазину модного нового одягу до піццерії, від базарної ятки до реєстратури у поліклініці. Радіо мовить в режимі 50 хвилин музики + 5 хвилин розмов + 5 хвилин реклами. Локальна радіохвиля суттєво продовжила життя музичним центрам та магнітолам 1980-90-х років випуску. Механізми відтворення касет та музичних дисків у цих апаратах уже давно і назавжди повмирали. Телескопічні антени теж повідламувались і замість них поприпаювані та прикручені дроти і дротики найрізноманітніших ґатунків. Проте транзисторні каскади та доволі великі динаміки досі забезпечують теплий ламп… ой, аналоговий звук, а 4-6 великих круглих батарей гарантують тривалий час прийому без електрики в розетці на випадок якогось природного чи рукотворного катаклізму. Для такого випадку всі ці магнітоли мають діапазон довгих хвиль. Польське радіо досі транслює Першу програму на довгих хвилях. На тих самих, що й до Другої світової війни. Так що коли в якомусь сільському будинку чи давнішій міській квартирі досі стоїть справний дев’ятиламповий супергетеродин – на ньому запросто можна почути перші такти Полонезу Шопена – позивні Першої програми. Ну і у випадку чого – оперативні новини та офіційну інформацію з перших уст. На відміну від нашенських “керівників інформаційного простору” поляки ані на мить не переривали мовленняв амплітудній модуляції. Тому Польщу чують поляки. Польщу чують у світі. У нас на волинському хутірці старенька “Селга” на квадратній батарейці набагато краще ловить Варшаву на довгих хвилях, аніж Київ на середніх.
А у Вжесьні я мушу ловити Україну хіба вночі.
Виходить так собі.
Крім локального радіо на ультракоротких хвилях у Вжесьні пристойно ловиться воєводське радіо з Познаня (теж цілодобове), католицьке “Радіо Марія”, “Мело-Радіо”, “RMF-FM”, першу і третю програму державного Польського радіо. Втім, третя програма зараз переживає відтік найвідданіших і давніх шанувальників. Через конфлікт із надмірно політично заангажованим керівництвом з каналу пішли провідні ведучі і створили своє радіо “357”.Це радіо можна слухати тільки в інтернеті, а існує воно в основному на кошти передплатників, які щомісяця скидають певну суму на “Патреон”. Один з фанатів та донаторів Радіо 357 – наш добрий друг доктор Цезари Фрица. Він розповідає мені історію створення Радіо 357 і занепаду старої “Трійки” дорогою з Ґнєзна до Вжесьні. Емоцій не стримує:
– Стара “Трійка” в ефірі, то було щось таке, як… як Леонардо да Вінчі в картинній галереї! Ми в школі часом тікали з уроків, щоб послухати улюблені передачі. На старій “Трійці” виросли мільйони! Власне ті мільйони і збудували сучасну Польщу.
Я не стримуюся від широкої посмішки. Згадую Україну початку дев’яностих. Радіо “Промінь”. Старий “Промінь”. “Гарячий компот” на другій кнопці трипрограмного “брехунця” в гуртожитку Рівненського державного інституту культури. Згадую як купував для того, щоб слухати той же “Промінь” і записувати улюблені передачі магнітолу “Скіф” однойменного Макіївського заводу. Зараз на території цього заводу російські окупанти облаштували концтабір (за свідченням його в’язня Василя Савіна). А тоді,на початку дев’яностих я записував з “Променя” на касети “Варіації на тему” – передачі про класичну музику, переплетену із незрівняним голосом Вероніки Маковій.
А нашу розмову з Цезарієм супроводжує голос Едмунда Феттінга. Пісня з фільму “Закон і кулак”. Слова Агнєшки Осєцкої. Музика Кшиштофа Комеди. Режисура Єжи Гофмана. Культовий фільм польського кіно. Мелодія в стилі кантрі=енд вестерн. Польська версія музики суворих самодостатніх американських фермерів. Надія на власні руки і гвинтівку. І стримана інтелігентна готовність у випадку чого дати в морду. У світлі нашої війни така готовність знову затребувана у Європі. Їй знову потрібен “агент 007”, але радше зразка Пірса Броснана, а не оте ото, що нам пробували впарити в останніх фільмах.
Мабуть тому на польських радіостанціях не минає мода на музику впевнених у собі самодостатніх людей. Які ніколи нічого не просять у держави і нечасто просять чогось у Господа Бога. Кантрі енд вестерн, блюз і рок у жорстких, але прозорих, зорієнтованих на сприйняття тексту формах – основа музичного ряду більшості тих радіостанцій, які я чув за час мого перебування у Польщі. Відвертої попси мало і звучить вона не тільки польською мовою, але й французькою та італійською. Але в основі музичного мовлення – таки рокові інтонації Часом видається, що польське радіо “застрягло у дев’яностих”. Та зрозуміло, що це не “застрягання”, а вірність корисній традиції, яка допомогла Польщі залишитись Польщею навіть в часи найглибшого Варшавського договору.
Щоб перевірити мої дитячі спогади, спеціально знайшов у Інтернеті і переслухав у кількох версіях “Баладу по танкістів”.
Виконання все того ж Едмунда Феттінга.
Слова все тієї ж Агнєшки Осєцкої.
І все той же стриманий кантрі енд вестерн.
Та й увесь серіал, знятий у 1966-70 роках і популярний досі, – апологія “гідності під тиском” (якось так озвучив формулу мужності Ернест Міллер Гемінгвей), тяжкої та небезпечної роботи, яку треба зробити, покладаючись тільки на себе, зброю, друзів і собаку.
Вестерн у чистому вигляді.
Втім, як ї літературна першооснова серіалу. Я вже писав у книжці “Три служби Генрика Сенкевича” що роман “Чотири танкісти і собака” – це конгеніальна адаптація до реалій двадцятого століття роману “Вогнем і мечем”. Який сам Сенкевич написав, переосмислюючи американські враження і наслідуючи американські бестселери про ковбоїв та траперів. З іншого боку, але до тієї самої традиції підійшли і балади Агнєшки Осєцкої.
Коло замкнулося.
Теорема доведена.
Хоча її ще треба остаточно сформулювати. Культура – не математика. З нею часом буває і так.
Мелькнула думка: а може засилля кантрі та року на польських радіостанціях – не відбиток національного характеру, як я ото собі надумав, а радше наслідок того, що на радіо працюють виключно підстаркуваті мамонти приблизно мого віку, які за державні гроші забивають ефір власними музичними уподобаннями? Тим більше, що і в магазині”НеоНет” мені сказали, що радіоприймачі у них купують переважно пенсіонери та дачники.
Проте радіостанції з виключно редакторським контентом не живуть довго. Або на них довго не затримуються егоцентричні редактори. Особливо у Польщі, де давно є мода мати на все власну думку і звичка висловлювати її як усно так і писемно. Висловлюватись в часи інтернету та соціальних мереж стало особливо легко.
То ж мабуть суспільне затребування на таку музику таки є. Тим більше, що радіо нині слухають далеко не тільки з каналового радіоприймача. Більшість молодих радіослухачів чують передачі в машині. Або на роботі з інтернету.
Особисто мені на перелічених вище радіостанціях музики таки забагато. Більше хочеться чути як нині в Польщі говорять люди. Такі передачі є, але я далеко не завжди на них натрапляю. Можливо тому, що слухаю радіо здебільшого підчас пішого переміщення з точки А в точку Б з кишенькового “Адлера” через навушники.
