(філософсько-психологічний есей)
Антоніна Євтодюк
Люди з прадавніх часів намагались осягнути феномен щастя. Пізнати його найзагальніші характеристики. Намагались стати щасливими самим і навчити цьому мистецтву інших.
Минали століття за століттями, а феномен щастя кожен змушений осягати осібно, або… жити нещасливим.
ХХІ століття, як ніяке інше, спираючись на інформаційні технології та можливість покрити інтернет-мережею майже увесь світ, здавалося б, приречене на щастя. Але статистика невмолимо підкидає нам страшні цифри, які віддзеркалюють все масштабніші людські втрати – війни, катаклізми, аварії, суїциди… Люди, маючи можливість доступу до світового інформаційного океану, який складається із артефактних, друкованих та електронних джерел, не здатні, переважно, розібратися що й до чого, а тому пускають процес написання власної життєвої історії на самоплив. Мовляв, як вже буде, як вдасться. І погодьтесь, що такий підхід є дивним і навіть злочинним. Безцінний дар щасливого життя нівелюється людською байдужістю та неосвіченістю. Цей процес триває й досі.
Уявімо собі великий аркуш паперу, який спочатку старанно й ретельно виготовили для того, щоб на ньому митець міг створити шедевр. Написати вірш. Видрукувати притчу. Намалювати ескіз чи й повноцінний художній твір. Але папір потрапив до якогось нечупари. Той, не усвідомлюючи цінності речі, витер білосніжним прямокутником брудні руки, зіжмакав і викинув до смітника.
Так і люди, які не усвідомлюють цінності власного життя, які не вміють/не хочуть/не можуть… взяти відповідальність за власне щастя чи нещастя у власні руки, – ризикують опинитися у зіжмаканому стані в смітнику власної долі. Ризикують прожити життя нарікаючи, заздрісно поглядаючи на щасливих людей, але так і не відважившись на особисте щастя.
Бр-р-р, неприємно, правда?
Є такий психологічний експеримент. На чистому й світлому аркуші паперу малюють маленьку темну цятку. І запитують присутніх, що вони бачать на аркуші? Одні відповідають, що бачать цятку, інші – аркуш паперу. Усе залежить від фокусу нашого сприйняття. Але, переважно, бачать все ж темну цятку, яка займає менше 1% площі паперу. Чому? Тому, що ми налаштовані на негатив. Ми звикли бути жертвами обставин, маленькими й непримітними, нещасними… А цятка і є уособленням привабливого негативу. Мудрий Григорій Сковорода описав це в притчі про бджолу й муху. Бджола шукає квіти, а муха – бруд.
Давайте ж разом порозмірковуємо над тим, як не допустити такого розвитку подій.
Для того, щоб бути щасливим, потрібно усього два інгредієнти – буття й щастя. Поки ми живі, все у наших руках. Ми отримуємо те, що підсилюємо своїми внутрішніми станами й прагненнями, своїми діями.
Топ-десятку найщиріших побажань у сучасному світі гідно вивершує побажання щастя. І це не випадково. Щасливими хочуть бути всі. От лише не всім вдається. Щастя – стан душі, коли воля, інтелект, емоції, тобто її складові знаходяться в гармонії. Іншими словами, коли наші прагнення й знання не пригнічують емоційну сферу. Проте, щасливих людей катастрофічно мало. Чому? Страхи, системна маніпуляція суспільною свідомістю, занижена самооцінка, нещасливі батьки, які транслюють та нав’язують свій деструктивний спосіб життя, токсичне оточення, невміння жити сьогодні, тут і тепер, невірно розставлені пріоритети – ось далеко не повний перелік «поглиначів» щастя.
Токсичний світ твориться людьми із, так званою, токсичною свідомістю…
Повний текст есею читайте в першому номері альманаху “Красиве і корисне”
