Терапевтичні казки Марії Моліцкої

Олеся Тивонюк, педіатр в декреті

Аж волосся стає дибки, коли чуєш розмову двох однокласниць, що повертаються зі школи:

«До мене Момо сьогодні дзвонила. Казала, що прийде в дванадцять годин ночі і вб’є мене!»

Бр-р-р-р-р! І на що дивляться батьки, якщо дозволяють дітям в таке гратися? Чи може – їм просто начхати?

Життя дітей і без того пов’язане з різними страхами. Страхи супроводжують кожного з нас ще від моменту народження. Батьки уже не  пам’ятають себе в дитячому віці, тому й дивуються чому «мала» чи «малий» зовсім не слухаються, не хочуть учитися, а що не скажеш – то у відповідь зразу агресія.

А дивуватися тут нема чому. Зниження концентрації уваги, неслухняність, агресія – це наслідки внутрішнього неспокою дитини. В нашому нетривкому суспільстві далеко не завжди вдається побужувати щасливу міцну родину. Навіть якщо і вдається – немає жодних гарантій того, що одного дня дитині не захочеться пограти у небезпечну гру. Подивитися заборонену телепередачу. Чи якась «добра» подруга не розповість про духів…

І тут типові батьки махнуть рукою. «Дурне. Мале. Переросте». Або – ще гірше – підуть до бабки, «бо певно щось пороблено». І мало хто замислиться як справді допомогти своєму чаду.

«Було би добре знайти хорошого дитячого психолога чи психотерапевта»  – замислюються «більш прогресивні» батьки. – «Але то ж не в нашому провінційному містечку».

Але вихід завжди є.

Книги Марії Моліцької із циклу «Терапевтичні казки» цілком можуть стати отим хорошим дитячим психологом, який дістанеться не тільки в районний центр, але й у найвіддаленіше село. Переклад цих книг з польської прийшов в український культурний простір завдяки видавництву «Свічадо». В польській літературі школа психологічних науково-популярних книг для дітей і про дітей має давню тривалу традицію і традиційно високу прикладну якість. Досить згадати тексти Януша Корчака, Мєчислава Малинського, Кароля Войтили… Польська дитяча книготерапія перебуває на межі науки та мистецтва і бере найкраще з обох галузей людської діяльності. М.Моліцька ретельно і творчо примножує давню спадщину, створивши жанр казкотерапії. Саме цей жанр на думку Марії Моліцкої допомагає дитині відкритися, осягнути свої переживання і з допомогою головного казкового героя знайти вихід зі скрутної життєвої ситуації, звільнитися від нав’язливого страху, «почати мислити по іншому». Радіти і тішитися дитячим життям. А не руйнувати себе ще з малих літ.

Казки Марії Моліцької складені по особливому, а не просто «жили собі дід і баба». Кожна має основну тему, що відображає конкретне переживання головного героя, що потрапив у складну життєвау ситуацію і мусить знайти з неї вихід. У цьому героєві допомагають інші персонажі казки. Долаючи свою біду, герой вчиться  позитивно мислити і таким чином звільняється від страху. Тло оповідання прописаний так, щоб дитина опинилася в уже знайомих їй місцях. А герой долає відомі малому читачеві страхи: страх, що її забудуть в садочку, страх загубитися в місті, страх залишитися самому вдома, страх темряви, страх бути висміяним в новому колективі, страхи через сварки  сім’ї та пияцтво батьків, страхи перед лікарнею та медпрацівниками.

Друга книга розкриває теми. Важливі не тільки для дітей. Але й для дорослих: розлучення батьків, смерть улюбленого звірятка, страх перед «духами», шкільні проблеми та неприйняття ровесників, страх та неспокій через появу в сім’ї молодшої дитини, страх перед стоматологом.

Твори Марії Моліцької допоможуть порозумітися з дітьми, що зазнали фізичного, психологічного та статевого насильства. Вже вкотре перечитала «Терапевтичні казки» і знову захоплююсь майстерністю авторки, її умінням знайти підхід до дитячої душі зрозумілим дитині цікавим шляхом, допомогти їй позбутися страхів. Втім, за запевненням самої авторки, «Терапевтичні казки» варто читати не тільки тоді, коли проблеми і страхи уже прийшли в дитяче життя. Помічні вони і в якості ефективного профілактичного засобу. Особливо тоді, коли ці казки попередньо прочитають батьки. І навчаться, що краще вчасно вкуситися за язика, аніж лякати дитину «бабаями» чи «дядьком, що забере в торбу».  

Пам’ятайте, що здоров’я ваших дітей не стільки у ваших руках, як у вашій голові.