Олеся Тивонюк
І на форумах, і при розмові на вулиці мене усе частіше питають: “Як відлучити дитину від грудей?”. Але коли питають матусі, які годують дитину вже більш як півтора роки – то це цілком природно і потрібно. Але часом питають, яку таблетку випити,щоб поділося молоко, бо псується форма грудей, а мама шестимісячного малюка уже надзвичайно втомилася і крепко хоче спокою – то цього я не можу зрозуміти. Ні як лікар, ні як мати.
Маю особистий сумарний стаж грудного вигодовування чотири роки і сім місяців. Доньку годувала до двох років. Сина – до двох років і семи місяців. Тому вважаю себе достатньо компетентною, щоб поділитися особистими та професійними “рецептиками”.
Отже – професійні. По перше: про відлучення варто подумати заздалегідь. Але не в три з половиною місяці! Вибрати для цього найсприятливіший момент. Під час хвороби відлучати дитину категорично заборонено – малюк має бути цілком здоровим. Краще, щоб пора відлучення припала на уже теплу весну, чи ще теплу осінь. Бо в період дощів та холодів загострюється ризик дитячих інфекційних хвороб. А материнське молоко – це природній захист від них. Не плануйте відлучення від грудей у ті моменти, коли ви чи ваша родина переживаєте психотравмуючі моменти: розлучення, смерть когось із родичів, переїзд на нове місце проживання. І в цьому випадку грудне вигодовування – захист для малюка, тільки вже психологічний. Не відлучайте дитину від грудей безпосередньо перед тим, як віддасте її у дитсадок. Краще зробити це за два-три місяці до першого візиту малюка у дошкільний заклад.І ні в якому разі не можна планувати відлучення у формі “втечі від дитини”: залишити її на бабцю чи тата і поїхати кудись на пару днів. Ні матері, ані дитині таке відлучення не додасть ні настрою, ані здоров’я. Ні фізичного, ані психічного. Особисто в мене, хоч і не з моєї вини, перше відлучення пройшло саме за таким сценарієм.
Шкодую досі.
І наслідки час від часу відгукуються навіть через десять років.
Зате з молодшим все вийшло делікатно й елегантно. Люблячі родички з найкращими намірами бухтіли в обидва вуха, що “він великий хлопчик і вже давно пора”, але я з огляду на пандемію ковід-19 не дуже поспішала. Відлучення сина я провела в три етапи. Спочатку – привчила спати у своєму ліжечку і ліквідувала годування при пробудженні, але вранці чи посеред ночі він часом пробував “приходити до мене” з усіма наслідками. Вихід напросився сам собою: вставати раніше за малого. Звичайно, були капризи та істерики на тему “Йдемо ще спати!”. Але увагу дворічної дитини майже завжди можна переключили на тваринку, іграшку, книжку, сонячні зайчики, легкий сніданок. І тут мені стала в пригоді вівсянка. Але НЕ пустушка, ані пляшечка із сумішшю, “кампоціком чи чайочьком”. Дитина в два роки цілком здатна пити з горнятка чи склянки. А привчивши дитину до пустушки та соски згодом матимемо клопіт, як її від них відлучити. Та й зуби від “компотиків через соску” псуються вельми інтенсивно
Наступний етап – припинення годування перед денним сном. Ясно, що “під цицю” син засинав набагато швидше і спокійніше. Але декілька разів малий засинав зразу після прогулянки, або й просто у візочку. Тому перед денним сном намагалася якомога довше побути із сином на свіжому повітрі. А якщо не дозволяла погода,на допомогу приходили:
1) Зміна одягу. Зручні на період годування блузки та сорочки треба ретельно випрати, заховати глибоко в шафу і надовго забути. Полегшений доступ до циці провокує дитину. Краще перейти на футболки та гольфи.
2) Рухливі ігри у чотирьох стінах. Це не так страшно, як видається на перший погляд. А ще іграшки, казочки. Нас виручав домашній ляльковий театр (одна з вистав досі є на “Ютубі”) та спільне приготування чогось смачненького. Нормою став денний сон після фізичних навантажень і легкого перекусу. З обраною, щоденно іншою іграшкою чи книжечкою. І під казочку. До речі, вигадані казочки у яких трапляються реалії чи предмети зі щоденного життя досі “заходять” краще, аніж казки, вичитані з книжок. Улюблені герої: Павучок, Зелена Вантажівочка з тентом і Маленька Пожежна з кнопочкою. Казочку не можна повторювати, кожного разу має бути інший сюжет. Таким чином десь за місяць відучила від годувань перед денним сном.
І залишився найтрадиційніший, найважчий… я би навіть сказала ритуальний третій етап. Адже купання, вечеря, перевдягання в піжамку… і щасливий малюк поблискує оченятами, широко посміхається і видає: “Ссяти цицю!”. І навіть у паузах казочки, під легкий заспокійливий масаж, який у нас називається “чухати спинку”, малий повторює свою арію: “Ссяти цицю!”. Пробувала заручатися підтримкою чоловіка. Часом вдавалося. Я йшла на кухню, а малий засинав під безрозмірну татову оповідь про те, як Вантажівочка з тентом везла кавуни з Херсона через Комишани, Білозерку, Олешки, Криве Озеро, Бершадь, Літин, Летичів, Волочиськ, Збараж, Степанівку й Михайлівку. Але часом це не спрацьовувало і вже за хвилину- дві я чула лопотіння босих п’яточок і вигук ” Ссяти цицю!”. Вже навіть думала змастити соски гірчицею, або зеленкою. Проте вирішила, що це негуманно по відношенню до дитини. Тому сама не пробувала – і Вам не раджу. Але зовсім несподівано, одного дня ми просто… домовилися. Чоловік був у відрядженні. У мене заболів зуб. І на чергове “Ссяти цицю!” я пояснила, що випила від зуба таблеточку і “молочко зіпсувалося”. І от диво – син зрозумів і попросив казку про Вантажівочку. Що там казати – домовитися з солідною людиною, яка у віці двох років знає букви, таки легше, ніж із шестимісячним немовлям. Домовленість діє уже три місяці і я можу вважати її успішною. Тільки не треба повторювати мій досвід у всіх деталях та подробицях: гонити чоловіка по відрядженнях і чекати поки заболить зуб).
P.S. Ой, згадала. Періодично розповідала казочку про хлопчика, який не мав зубчиків і пив тільки мамине молочко. А потім підріс. У нього виросло багато-багато зубчиків і він зміг їсти різноманітну їжу і пити смачне молочко зі склянки. Але цю казочку бажано розповідати не перед годуванням, щоб уникнути зайвих провокацій. До речі, тепер син вже розповідає цю казочку мені.
І тільки сміється.
P.P.S. А от груди після другого вигодовування у мене стали кращі. Не просто більші, а гарніші, виразніші. Бачу це не тільки в дзеркалі, але й по чоловічій реакції. Правильна техніка годування – страшна сила в умілих руках. Але про неї поговоримо трошки пізніше.
